Їм, п'ю, читаю: Остап Сливинський

Їм, п'ю, читаю: Остап Сливинський

Вміст тарілки часом може розповісти більше, ніж CV, рентген і тест Роршаха. В очікуванні 27 BookForum ми розпитуємо письменників про їхні гастрономічні злети і падіння. Сьогодні зазираємо на кухню до поета, перекладача й літературознавця Остапа Сливинського.

Найекстремальніший гастрономічний досвід 

Будь-який досвід яскравий, коли пов’язаний з несподіванкою. Я пробував незвичну їжу — але, коли куштуєш, наприклад, дуріан, ти внутрішньо готовий до нового досвіду. Ну, так, незвично, посмерджує, але ти був готовий! Але кілька років тому я був у Латинській Америці, яка гастрономічно у нас асоціюється з такосами, кесадильєю і всякою кукурудзою. І от на одному ланчі я побачив на фуршетному столі щось, що прийняв за коржики. Скуштував, і мені страшенно посмакувало.

Потім хтось із місцевих спитав, як мені смакує. «Чудово!» — відповів я. — «Але ж ти казав, що не їси м’яса». Тут я трохи завис і уточнив, що ж я їв. Виявилось, це традиційна місцева страва — печена свиняча шкіра. А я на той момент з’їв уже з пів кіло. І взагалі не відчув, що це м’ясо, воно було настільки легке, запашне і смачне! Це був трохи шоковий досвід, але моя вегетаріанська душа це все ж пережила. Хоч я довго переконував себе, що зі мною пожартували і то таки була випічка.

Що цікавого відкривав з локальної української кухні?

Щоліта я їжджу до Яремчі. Так от, цього року там з’явився такий собі МАФ з сирами. Як страшенний сироман, у якого в холодильнику може бути до 15 сортів сиру одночасно, я не міг пройти повз. Ніщо не віщувало чогось особливішого за бринзу. Та я приємно здивувався. У цьому кіоску був сир із маленької приватної сироварні з Микуличина. Хай це буде реклама — вони ду-у-уже на неї заслуговують, бо роблять страшенно смачні й цікаві сири. Наприклад, козячий дор-блю. А найцікавішим виявився винний сир — твердий, червоний, як густе дозріле вино. Дуже рекомендую скуштувати. 

Яка твоя comfort food? Що їси, коли непевно, втомлено, страшно?

Коли ситуація нервова, не до складних рецептів. У такому разі готую пасту з морепродуктами. Ідеально, якщо приготувати вершковий соус. Це дуже заспокоює. Я взагалі люблю робити соуси, імпровізувати, це така дивовижна хімія. Цікаво, що коли я тільки-но звернувся до соусів, то натрапив на вірш Чеслава Мілоша, в якому він пише про те, що почав готувати соуси! Мабуть, то був таки етапний момент.

Що п'єш та їси, коли пишеш?

Для мене споживання їжі і робота повністю розділені. Натомість я п’ю каву. Вона мене страшенно тримає, випиваю зазвичай 5-6 чашок на день — з молоком, сильної обсмажки. Якщо ж робота не вимагає великої зосередженості, часом можу випити келих вина.

Яке твоє ідеальне комбо: страва, напій, книжка, музика?

Страва і книжка у мене не поєднуються, але ідеальне комбо таки є. У ньому точно має бути книжка, до якої хочеться повертатися, читання якої є ритуалом. У мене кілька таких, і це зокрема проза Тараса Прохаська. Це прекрасне седативне дійство, уповільнення часу, прекрасний антистрес. Я свого часу запозичив від героя «Інших днів Анни» звичку курити «Житан», і в цій самій книжці є сцена, яку я б теж привласнив. Це вокзально-потяговий епізод, в якому герої пригощають одне одного домашнім вином. Така собі винова оргія. Я не дуже люблю домашнє плодово-ягідне вино, але це ідеальна спайка: проза Прохаська, домашнє чи кріплене вино і Том Вейтс чи старий джаз типу Майлза Девіса. Те, що я зазвичай не п'ю і не слухаю, але саме в такому поєднанні — це ідеальні літературно-винові вакації. І ще важливе місце, де це робити. Конче на балконі, такому само гарному, як завитий виноградом балкон самого Прохаська у Франківську.

Фірмовий рецепт від Остапа Сливинського?

Найбільше люблю готувати азійські страви — переважно китайську і тайську кухню. Я люблю ці страви завдяки запахам. Років 8 тому в мене був період, коли дуже хотілось чогось нового. І ось тоді я вперше смажив імбир з часником, і це було абсолютно нове, потужне, незвідане відчуття.

Рибне карі з помідорами (найпростіша з найсмачніших азійських страв, які мені траплялися в житті)

Взяти:

  • 500 г філе якої-небудь білої морської риби
  • Помідори: можуть бути пасеровані з банки, тоді 400-500 г, а якщо свіжі, то 3-4 красиві штуки, зняти з них шкоринку і додати трохи розведеної водою томатної пасти
  • 1 цибулина
  • Кілька зубчиків часнику
  • Невеликий шматок кореня імбиру
  • 2 ст. л. лимонного соку
  • 2 ст. л. рисового оцту
  • Пів склянки кокосового молока
  • 1 ч. л. меленої куркуми
  • Пів чайної ложки меленого червоного перцю (гострого) – це для гарячих людей, на наполягаю на такій кількості
  • 2 ст. л. зереної гірчиці
  • 2 ст. л. цукру

Рибне філе нарізаємо шматочками. Далі поєднуємо оцет, лимонний сік, перець, куркуму і гірчицю. Це в нас виходить маринад, яким заливаємо філе. Накриваємо його кришкою і ставимо до холодильника на пів години. Хай собі маринується.

Тим часом дрібно січемо імбир, часник і цибулю і 5 хв. тушкуємо це все на олії (починається оргія запахів).

Далі додаємо туди рибу разом з маринадом. Нарізаємо невеликими кубиками помідори і разом з соком з бляшанки (або розведеною томатною пастою) вкидаємо на пательню.  Додаємо туди ж цукор і кокосове молоко. Тушкуємо ще 15 хв.

Куштуємо, що ми наварили. Має бути приємний солодко-кислий смак, солимо, як хто любить.

Можна подавати з рисом, можна – з локшиною. Вуаля!