Танець дикобразів

Анотація

Довга і заплутана історія життя подружньої пари з Маріуполя, яка вимушена заново проживати забуте кохання, банкрутство, війну, зраду, сором, провину, зневіру та ненависть один до одного, щоби не втратити доньку-немовля. На регулярних зустрічах медіаторка Варвара разом із колегою Дмитром намагаються допомогти їм побачити прожите життя по-інакшому, виростити здатність співчувати і переосмислити сенс їхніх стосунків, навчити бачити в житті не лише чорне й біле, прийняти відповідальність за своє життя та життя доньки. Чи будуть вони відроджувати свою любов, чи втратять інтерес один до одного? 

На початку роману вони відчувають один до одного огиду, однак відвідувати зустрічі їх мотивує страх втратити 8 місячну доньку Агату, яку можуть вилучити із сім’ї і передати під опіку іншій парі, бо Марка підозрюють в домашньому насильстві, а Марію в схильності до самогубства. Процес порозуміння ускладнює те, що Марк, хоча і любить Агату, не впевнений що вона його донька. Спілкування на медіаційних зустрічах Марк і Марія починають із взаємних звинувачень і слів ненависті, та кожна наступна зустріч відкриває для них глибину болю один одного і змушує їх ще більш розкриватись, розповідати те, чим до сьогодні не ділились ні з ким.

На диво чим більш вразливим стає кожен із них, тим більше розуміння і співчуття викликає у іншого. З’являється надія на порозуміння і припинення постійного болю. Медіаторам вдається повернути їм почуття гідності, бажання жити і шукати порозуміння. Варвара і Дмитро для Марка і Марії спочатку виступають каталізаторами болю і розпачу, та згодом стають об’єктами обожнювання і вдячності. Однак, як бачать лише читачі, за фасадом впевненості і нейтральності медіаторів також приховано багато болю, зневіри, розпачу та навіть люті. Це історія про те, що протягом життя кожен із нас мимохіть ранить близьких людей і раниться сам. Але також про те, що поки ми живі - ми можемо знайти шлях до порозуміння із собою, із близькими, із світом.