Ветеранська література, або про що пишуть воїни

Ветеранська література, або про що пишуть воїни

17 вересня у межах 27 BookForum відбулася дискусія «Ветеранська література». Захід модерувала кураторка тематичного кластеру «Війна», журналістка Євгенія Подобна. Гостями дискусії стали науковиця, дослідниця воєнної літератури, кандидатка філологічних наук Марина Рябченко, ветеран, кіборг, заступник міністра Міністерства у справах ветеранів, людина-легенда Олександр Терещенко, видавець Дмитро Вахмянін та волонтер Юрій Руденко.

За словами Марини Рябченко, літератури справді багато. «Сьогодні видано більше 120 книжок від ветеранів. Це дуже різні тексти і їх важко класифікувати. Усі вони грунтуються на особистих враженнях, подіях, у яких вони брали участь, які вони пережили або знають про них із достовірних джерел. Це можуть бути мемуари, щоденники або спогади, можуть бути художні романи або повісті, оповідання чи новели. Є навіть п’єса і комікси. Є тексти від різних людей: від воїнів, добровольців, журналістів, волонтерів. Є люди, які видали декілька книг і не планують зупинятися на досягнутому. Мета цих книг – зафіксувати все, щоб люди пам'ятали про події, які тут відбувалися. Це крик, намагання достукатись до суспільства. Ці книги не є вигадкою, вони мають документальну основу».

На думку Олександра Терещенка, кожен має власні спонуки для написання книг. «Війна – річ неприродна. Хлопці переживають стрес для душі, емоційні потрясіння. Я зрозумів, що можу писати про життя після поранення: це корисно для тих, хто не може «зібрати себе докупи» після пережитого. І я побачив, що це можна видавати як своєрідну терапію. Це корисно, бо такі книги – першоджерело виховання».

Видавець Дмитро Вахмянін зазначив, що книги ветеранів читають здебільшого ті, хто певним чином пов'язаний з бойовими діями на Сході. «Чим більше медійно «розпіарений» автор, тим краще продаються його книги. Наклад книг – від 1 тисячі до десятків тисяч. Дуже важко відмовити ветеранам у виданні книг і причин є багато: недостовірні події чи написано літературно погано. Але ми маленьке приватне видавництво, ми не можемо видавати усе, бо у нас немає на це фінансів».

Учасники дискусії обговорили і якість ветеранських текстів. Марина Рябченко зазначила: «Серед 120 книг є класні тексти, завдяки яким можна говорити про виокремлення нового напрямку в літературі, та є імена, які там і залишаться. Книги правдиві, немає пафосу. Мені дуже імпонує, що бійці себе не ідеалізують, але й не роблять себе жертвами. У цивільних книгах це не завжди так».

Дмитро Вахмянін підкреслив те, що між воїнами-письменниками немає конкуренції. «Хлопці безкорисливо підтримують один одного, допомагають з презентаціями. Вони розуміють: чим більше книг буде видано, тим більше суспільство знатиме правди і менше шансів буде для фальсифікації історичних фактів. На презентації приходять різні люди, більша частина з яких пов’язані з війною. Були і такі, які просто слухали. Когось вдалося зацікавити, комусь було байдуже, але результат є».

Також постало питання інтеграції книг у літературний процес і про це розповів Юрій Руденко. «Зробити це потрібно, але складно. Чому? Після того, як ветеран дописує свою книгу, починається видавничий бізнес. Нікого не цікавить, хто ти. Якщо книжка про війну – це не означає, що вона буде популярною. Треба виготовити якісний продукт, зробити рекламу, певну палітурку. Ти можеш писати як бог, але яка різниця якщо про тебе ніхто не знає?»

Попри велике різноманіття ветеранської літератури є теми, про які ще не писали у книгах: наприклад, бойові дії у Луганську, а також події у Дебальцевому.

Постало питання про те, чи може людина, яка не була на війні, писати про неї. Олександр Терещенко каже, що це складне питання. «Головне, щоб література ця була і була різною. Краще, щоб автори писали правдиву інформацію, а не радянські зразки. Ветерани зацікавлені у тому, щоб все було висвітлено точно і правильно».

Чи варто у книгах вживати лайку? Учасники дискусії погодилися, що вона має місце у творах, бо це реальні речі, за допомогою яких можна краще передати емоційний стан.

Марина Рябченко поділилась тим, як студенти сприймають ветеранську літературу: «Насправді, сприймають все по-різному. Я бачу зацікавлення, тому хотілося б ширше про це розповідати. Або створити окремий літературний курс».

В кінці дискусії встигли поміркувати і про майбутнє ветеранської літератури в Україні. Красиво про це явище сказав Юрій Руденко: «Спогади не закінчаться ніколи, адже людина про це часто думає. Відбувається переоцінка речей і з пам’яті погане забувається. Чим далі - тим більше буде ідеалізуватися війна».

Дивіться подію онлайн:

27 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.

Авторка: Віра Шурмакевич