Книжковою премією «Зустріч-2023» відзначений роман «Амадока» Софії Андрухович

ГО «Форум видавців» (Львів, Україна) та Канадська недержавна організація «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE) з приємністю оголошують, що роман «Амадока», написаний Софією Андрухович і опублікований у 2020 році львівським «Видавництвом Старого Лева», став третім лауреатом книжкової премії «Зустріч: Українсько-єврейська літературна премія»™.

Церемонія нагородження премією «Зустріч» відбудеться 5 жовтня о 20:30 за київським часом на Львівському Книжковому Форумі'2023 і транслюватиметься он-лайн. Щоб дивитися церемонію, зареєструйтеся на подію 6 (Event #6) за посиланням.

Далекосяжний у часі й просторі, титул роману «Амадока» походить від назви найбільшого в Європі озера, розташованого на території сучасної України. Проте роман — не про озеро, а про його зникнення. Про зникнення цілих світів і культур і про те, що залишається натомість. Чи існує зв’язок між Другою світовою війною та Голокостом і знищенням української інтелігенції у часи сталінських репресій? Яким чином це пов'язано з війною, яку Росія провадить проти України, і яка почалася не в XXI столітті, а вже дуже давно? І як усе це віддзеркалила пам’ять, колективна та індивідуальна?

Софія Андрухович — письменниця, перекладачка, публіцистка. Вона написала сім книжок прози, зокрема «Літо Мілени» (2002), «Старі люди» (2003), «Жінки їхніх чоловіків» (2005), «Сьомга» (2007), «Фелікс Австрія» (2014), «Сузір'я курки» (2017) та «Амадока» (2020), переклала низку творів Мануели Ґретковської, Клайва Стейплза Люїса, Джоан Роулінґ, Кадзуо Ішіґуро, Айн Ренд і Тоні Джадта. Її роман «Фелікс Австрія» був відзначений як «Книга року ВВС» у 2014, а в 2017 році нагороджений літературною премією Вишеградського Східного партнерства (VEaPLA), у 2015 році вона отримала премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського. В 2023 році роман «Амадока» був відзначений премією імені Шолом-Алейхема. Її твори перекладено англійською, польською, німецькою, чеською, французькою, угорською, сербською та іншими мовами.

«Українські видавці та письменники зіткнулися з багатьма викликами через злочинну війну Росії проти України, — констатувала Наталія Федущак, директор з комунікацій UJE. — Та все ж вони вистояли. Завдяки їхній самовідданій праці діячі української культури та літератури мають змогу продовжувати свою справу. Вони виступають на міжнародних книжкових ярмарках і фестивалях, доносять український голос до світової аудиторії. Цей голос віддає належне Україні як динамічній багатонаціональній державі, дає змогу зрозуміти розмаїття її громад, у тому числі, краще втямити стосунки між українцями та євреями».

Члени міжнародного журі прокоментували книжки, подані на здобуття Премії «Зустріч» 2023 року.

Ольга Муха (Великобританія/Україна, очільниця журі)

Попри значний резонанс у суспільстві, роман «Амадока» Софії Андрухович досі достатньо не проговорений та й не прочитаний в українському літературному та загалом культурному дискурсі. Гарантована дискусія чи гіпотетичний катарсис — запитували ми себе із членкинями журі у процесі оцінювання творів із короткого списку. Й обрали гарантовану дискусію. Та чи можлива вона поза катарсисом у цьому випадку?

"Хто я такий батьку? Ти знаєш, хто я?" — продовжує запитувати (не)справжній Богдан.

"Ні, я не боюсь. Я ж знаю, хто я такий. Чого мені тепер боятись?" — переконано стверджує перед самим шоу викриття.

Розв'язка роману — це дуже потужна метафора запитування про зв'язок родин, порушені заборони, як то поцуплені листи, документи й артефакти, зради, смерті, недозволені любові і карколомні виверти пам'яті.

Тривала історія відносин українців та євреїв — часто історія недозволених любовей та неможливості відносин. Лють обмеженості, ціна недомовленостей, щастя від самої можливості близькості й спільного пошуку того, що колись напевне було. Та чи можна любов’ю порушити порядок світу? Чи може зустріч зруйнувати порядок існування?

"Є речі, в яких начебто і не закладено нічого злого, але вони просто неможливі, їх не можна допускати. Є стежки, яким не можна перетинатися. Є світи, які можуть існувати лише відокремленими один від одного." — розмірковує героїня історичної частини саги "Амадоки" Уляна, остаточно збагнувши, що "це вони з Пінхасом спричинили війну, страждання і смерті, порушивши своєю любов’ю впорядкованість світу".

Порядок світу і статус справжності — це те, про що запитують себе герої всіх сюжетних ліній роману, чи то пак щонайменше трьох романів під однією обкладинкою на раз. У пошуку розуміння, що відбувається, через історії неокласиків — Віктора Петрова та його стосунки із Софією Зеровою, закоханого Пантелеймона Куліша та його "мовчуще божество" Марка Вовчка, листування Миколи Зерова і Миколи Хвильового, сталінські репресії, переслідування і знищення української інтелігенції у 30-х роках, усі з яких мають своє віддзеркалення на характерах й історіях героїв сучасних, Софія Андрухович приводить нас не до осмислення, ні, а до відчуття. Болюче Чоловікове відтворення чи радше конструювання себе через не-свої спогади та нав'язану ідентичність, подекуди нагадує наше відтворення ідентичності, розмитість наших меж.

Роман-запит на справжність, що має ось-ось вихлюпнутися, зустріч із собою, автентичність, пробудження на спільному шляху — усе це неабияк резонує із місією премії «Зустріч». Це був складний вибір. Це закономірний вибір.

Оксана Форостина (Україна, членкиня журі)

Можна було б сказати, що ми маємо більше гідних українських книжок, ніж книжкових нагород, які привертали би до них увагу. Темний бік цього багатства — багато книжок так і не отримують висвітлення, на яке заслуговують, і це означає, що ми потребуємо погляду фокусованішого та нюансованішого. І річ не в тому, що автори та видавці потребують визнання, це ми потребуємо дискусій про їхні книжки, і ми потребуємо цих дискусій не для них, а для себе. На мій погляд, у цьому й покликання премії «Зустріч».

Є певний парадокс у тому, як «Амадока» Софії Андрухович досягала українських умів та сердець. З одного боку, роман хвалили, обговорювали, нагороджували, та й навіть багато хто його прочитав завдяки тому, що вийшла вона у часи пандемії, коли ми сповільнилися та мали нагоду спокійно сісти за цей грубий том. З іншого боку, у цій книжці надто багато шарів, надто багато сміливости у проговорюванні складних питань, надто далекий її засяг. У цій книжці надто багато, щоби залишитися сезонним романом, навіть якщо цей сезон затягнувся. Варто чесно визнати, що «Амадока» вже отримала багато уваги, проте вона точно заслуговує ще більше.

Олена Стяжкіна (Україна, членкиня журі)

Тепер ми добре знаємо, як бути сильними і як перетворювати свою лють на смерть ворогів.

І попри наш гнів, ми зберігаємо здатність любити і бути разом.

«Зустріч» — це премія, участь у журі якою дала мені можливість прожити частину свого життя не тільки під звуки повітряної тривоги, але й з людьми, які вижили у важкі часи. Євреям і українцям часто доводилося нелегко, ми переживали катастрофи такого масштабу, що могли б стерти з лиця землі інші народи. Але ми вижили разом. Книга-переможець, як і інші книги шорт-листа, про наші спільні відповіді на головне питання — про природу Добра.

Щодня ми отримуємо урок про природу зла. Росіяни — майстри таких уроків. Уроки Добра ми отримали від наших старших — євреїв та українців. І, напевно, просте запитання «Амадоки» "Чому? Чому він їх врятував?" має відповідь у сьогоднішньому житті: тому що він (ми) — люди, ми — українці та євреї, які жили разом і будуть жити разом.

Наші історії неповні одна без одної

Заснована 2019 року, Українсько-єврейська літературна премія «Зустріч» присуджується щорічно за найвпливовіший твір художньої літератури та літератури нон-фікшн (почергово), що сприяє українсько-єврейському порозумінню, допомагаючи зміцнити позиції України як багатоетнічного суспільства та втілюючи гасло «Наші історії неповні одна без одної».

Суму премії буде поділено між автором і видавцем: 4000 євро і 2000 євро відповідно. Також присуджено чотири (4) заохочувальні премії по 250 євро кожна авторкам і авторам, які увійшли до короткого списку.

Уперше премію було присуджено 2020 року в категорії художньої літератури Василеві Махну за роман «Вічний календар» (Львів, «Видавництво Старого Лева», 2019). У 2021 році переможцем у категорії нонфікшн став Йоханан Петровський-Штерн за україномовний переклад його новаторської праці «Анти-імперський вибір: постання українсько-єврейської ідентичності» (Київ, Видавництво «Критика», 2018).

Премії-2022 не присуджували у зв’язку з геноцидною війною росії проти України.

Попри численні виклики, з якими стикається українська літературна спільнота, 12 українських видавництв подали на конкурс 2023 року 20 книг. До довгого списку увійшли десять книжок, п’ять із яких потрапили до короткого.

Разом із книгою «Амадока», до короткого списку потрапили такі книжки:

Олексій Нікітін, «Бат-Амі» (Київ: Видавництво «Фенікс», 2021)

Іванна Стеф’юк, «Про вас» (Брустури: «Дискурсус», 2022)

Іда Фінк, «Сад відпливає» (Львів: «Видавництво Старого Лева», 2021)

Анна Фрайліх, «Ім’я батька» (Тернопіль: Видавництво «Крок», 2021)

Велике журі премії «Зустріч» 2023 року

Ольга Муха (Великобританія/Україна, очільниця журі)

Ольга Муха — авторка, філософиня, аналітикиня культури, менеджерка культури та експертка з міжнародної комунікації та прав людини, мешкає та працює в Лондоні.

Оксана Форостина (Україна, членкиня журі)

Оксана Форостина — видавчиня, редакторка, авторка і перекладачка. Вона є стипендіаткою програми Europe’s Futures в Інституті наук про людину у Відні (IWM), редакторкою опіній на сайті «Україна Модерна», стипендіаткою дослідницького центру Visegrad Insight.

Олена Стяжкіна (Україна, членкиня журі)

Олена Стяжкіна — українська письменниця, докторка історичних наук, професорка, провідна наукова співробітниця Інституту історії України Національної Академії Наук України, членкиня Українського ПЕН.