«Блюз кентаврів» – «опера» поета Яна Вагнера
15 вересня на сцені «Першого театру» у Львові можна було почути вишукану поетичну німецьку мову. Ян Вагнер, чи не найяскравіший поет сучасної Німеччини, читав вірші зі своєї нової збірки «Блюз кентаврів». На презентації також були присутні перекладачі: Юрій Андрухович, Петро Рихло, Марк Бєлорусець та ілюстратор видання – Ярослав Філевич.
У 2017 році за збірку поезій «Блюз кентаврів» Ян Вагнер, автор семи поетичних збірок, отримав найважливішу літературну відзнаку Німеччини – Премію ім. Ґеорґа Бюхнера, що автоматично підняло поета на найвищі щаблі письменницької слави.
«Ця премія робить письменника одразу класиком німецької літератури», – зауважила Марія Шубчик, координатор проектів Goethe-Institut в Україні.
Поезія Яна Вагнера – це окрема система образів, символів, це спроба поглянути на банальні речі новим поглядом. Сам лірик вважає, що його поезію можна порівняти з оперою – настільки вона багатоголоса.
«Будь-який предмет може стати темою для вірша. В усьому, що навколо нас містяться великі теми свободи, кохання, смерті і цим темах треба дати якесь затишне місце, в якому вони почуватимуться захищеними. Коли я пишу про коалу чи про пару черевиків, мені хочеться щоб це були такі собі якорі, якими я прикріплюю дійсності певну тему», – Ян Вагнер.
Потім лірик читав свої поезії, а з мови оригіналу для публіки Форуму видавців на українську перекладали Петро Рихло та Юрій Адрухович. Марк Бєлорусець поділився своїми перекладами на російську. Були вірші і на історичну тему про моряка, засудженого до страти, і про колючу сливу, і про яглицю.
Перекладачі поділилися своїми враженнями від роботи:
«Моє перше наближення до лірики Яна відбулося ще 2008 року, вже скоро буде 10 років деяким з перекладів. Ви, звичайно, зауважили, який високий ступінь концентрації того, що можна назвати «поетичною речовиною», в кожному рядку. До того ж вірші часто дуже лаконічні, тому перекладач не має особливо такого маневру в обсязі, тобто не може надолужити те, що треба сказати, в іншому рядку. Щоб добре перекладати поезію такого рівня, потрібно не квапитися і повертатися до здавалося вже готових перекладів, знову над ними працювати», – розповідає Юрій Андрухович, письменник та перекладач.
Зі своїм колегою погодився Петро Рихло:
«Те, що було зроблено, скажімо, кілька місяців тому видається вже не надто досконалим і ти сідаєш, і наново пишеш, і завжди щось виправляєш. Якщо твір десь відлежується, то через кілька років він набирає нових смислів і стає більш глибшим, «вкоріненим у ґрунт».
У збірки Яна Вагнера є ще один перекладач – перекладач на візуальну мову. Молодий дизайнер Ярко Філевич не лише прочитав, за його словами, половину Вікіпедії, щоб зрозуміти поезії, а й створив неповторні та оригінальні ілюстрації до видання.
«Коли я працюю з ілюстрацією, всі елементи вирізаю з паперу, потім ними бавлюся, поки вони самі не знаходять своє місце на папері. Десь років 5 тому в мене був такий інцидент, я вирізав шрифт, він був розкладений переді мною на столі, і сталася жахлива річ…Я пчихнув. Коли відкрив очі, побачив, що вся моя праця, вся абетка висить у повітрі і повільно опадає. Цей епізод мені дуже запам’ятався, і цікаво, що перший вірш Яна Вагнера, який я прочитав, – це був «Дослід про мушок» (в вірші описано, як літери повисли у повітрі). Коли його читав, знову повернулося це відчуття. Тоді мені відкрився ключик до розуміння. Я працював почуттями і відчуттями», – розповідає про свій досвід Ярко.
Наприкінці презентації Марія Шубчик висловила сподівання знову зібратися у «Першому театрі» із цікавим німецьким автором.
Автор: Надія Козловська
Фотограф: Анастасія Нібельська
Поезія Яна Вагнера – це окрема система образів, символів, це спроба поглянути на банальні речі новим поглядом. Сам лірик вважає, що його поезію можна порівняти з оперою – настільки вона багатоголоса.
«Будь-який предмет може стати темою для вірша. В усьому, що навколо нас містяться великі теми свободи, кохання, смерті і цим темах треба дати якесь затишне місце, в якому вони почуватимуться захищеними. Коли я пишу про коалу чи про пару черевиків, мені хочеться щоб це були такі собі якорі, якими я прикріплюю дійсності певну тему», – Ян Вагнер.
Потім лірик читав свої поезії, а з мови оригіналу для публіки Форуму видавців на українську перекладали Петро Рихло та Юрій Адрухович. Марк Бєлорусець поділився своїми перекладами на російську. Були вірші і на історичну тему про моряка, засудженого до страти, і про колючу сливу, і про яглицю.
Перекладачі поділилися своїми враженнями від роботи:
«Моє перше наближення до лірики Яна відбулося ще 2008 року, вже скоро буде 10 років деяким з перекладів. Ви, звичайно, зауважили, який високий ступінь концентрації того, що можна назвати «поетичною речовиною», в кожному рядку. До того ж вірші часто дуже лаконічні, тому перекладач не має особливо такого маневру в обсязі, тобто не може надолужити те, що треба сказати, в іншому рядку. Щоб добре перекладати поезію такого рівня, потрібно не квапитися і повертатися до здавалося вже готових перекладів, знову над ними працювати», – розповідає Юрій Андрухович, письменник та перекладач.
Зі своїм колегою погодився Петро Рихло:
«Те, що було зроблено, скажімо, кілька місяців тому видається вже не надто досконалим і ти сідаєш, і наново пишеш, і завжди щось виправляєш. Якщо твір десь відлежується, то через кілька років він набирає нових смислів і стає більш глибшим, «вкоріненим у ґрунт».
У збірки Яна Вагнера є ще один перекладач – перекладач на візуальну мову. Молодий дизайнер Ярко Філевич не лише прочитав, за його словами, половину Вікіпедії, щоб зрозуміти поезії, а й створив неповторні та оригінальні ілюстрації до видання.
«Коли я працюю з ілюстрацією, всі елементи вирізаю з паперу, потім ними бавлюся, поки вони самі не знаходять своє місце на папері. Десь років 5 тому в мене був такий інцидент, я вирізав шрифт, він був розкладений переді мною на столі, і сталася жахлива річ…Я пчихнув. Коли відкрив очі, побачив, що вся моя праця, вся абетка висить у повітрі і повільно опадає. Цей епізод мені дуже запам’ятався, і цікаво, що перший вірш Яна Вагнера, який я прочитав, – це був «Дослід про мушок» (в вірші описано, як літери повисли у повітрі). Коли його читав, знову повернулося це відчуття. Тоді мені відкрився ключик до розуміння. Я працював почуттями і відчуттями», – розповідає про свій досвід Ярко.
Наприкінці презентації Марія Шубчик висловила сподівання знову зібратися у «Першому театрі» із цікавим німецьким автором.
Автор: Надія Козловська
Фотограф: Анастасія Нібельська