#НовинкиДоФоруму - «Книги XXI»
Ярослав Поліщук | «Гібридна топографія. Місця й не-місця в сучасній українській літературі»
Ми звикли до стабільності географічних карт і непорушності кордонів. Коли навесні та влітку 2014 року межі держави раптом стали по-новому перекроювати, це виявилося шоком для більшості українців – тієї більшості, яка вважає, що Україна – це частина цивілізованого європейського простору, з чітко встановленими правовими нормами, обов’язковими для виконання. Однак спроба пересунути державні кордони, хоч якою б авантюрною вона не здавалася за умов ХХІ століття, вдалася. Може, якраз завдяки вдалому поєднанню різних маніпулятивних технологій. Тобто не так через збройну агресію сусідньої країни (хоча її важко заперечити), як через спритне використання інформаційних ресурсів, у яких затиралася відмінність поміж правдою, напівправдою й вигадкою. Це наочно показало всю силу символічного капіталу, яким є сучасна система інформації, тобто капітал культури.Дімітре Дінев | «Янгольські голоси»
Іскрен і Светлін зустрічаються вперше на могилі такого собі Міро на одній із найпрестижніших алей Центрального цвинтаря у Відні. На могилу до Міро приходять усі, хто сподівається на диво. А Іскрен і Светлін потребують дива, як ніхто на світі, бо мало того, що щастя до них не прихильне, і той, і той ще й потрапили в таке кепське становище, виходу з якого просто не буває. І Іскрен, і Светлін на початку 1990х рр. втекли з посткомуністичної Болгарії й різними, аж ніяк не легальними шляхами, дісталися Відня, щоб зустрітися випадково на цвинтарі, так і не довідавшись, що їхні долі тісно переплетені одна з одною від самого народження. Розлога сімейна сага на тлі болгарської і європейської історії.
Таїсія Наконечна | «Безріччя 2.0»
Нова поетична книжка письменниці, перекладачки, художниці Таїсії Наконечної «Безріччя 2.0». Цьому виданню передували збірки «Безріччя» (2003) та «Солов’ї з Шаоліня» (2017). Увійшовши на територію поезії Таїсії Наконечної, читач, очевидно, переживе щось подібне до досвіду знайомства з Дивокраєм Льюїса Керролла.
І справді, реальність Таїсії Наконечної поза речами і речовинами. Це світ ідей, які перебувають у стані постійних метаморфоз. Кожен читач, розгорнувши «Безріччя 2.0», опиниться сам-на-сам із майже фентезійним світом, вирушить у подорож, в якій йому ніхто не заважатиме побачити, відчути те, до чого він відкритий. І кожен повернеться з власними враженнями про те, що ж це за світ такий Безріччя. Невеличкий орієнтир від авторки: «Безріччя, то такий окремий вимір, де не важить нічого більше крім тексту, читача і емоцій від прочитання поезії. Все решта – від лукавого».
Пауль Целан | «Світлопримус»
Книга «Світлопримус» вийшла у видавництві «SuhrkampVerlag» по смерті Пауля Целана. Її склали вірші, що були написані в першій половині 1967 р. – під час перебування поета в паризькій університетській клініці Св. Анни. 81 вірш збірки, яка поділена на 6 циклів, поет створив між 9 червня та 12 грудня 1967 року. Як зазначено в анотації, «Боротьба з демонами», яку поет мусив у цей час провадити, залишила свої сліди на багатьох із поетичних текстів, де тематизуються божевілля, біль і смерть.
Водночас Целан завжди прагнув тримати руку на пульсі життя – він ревізує важливі етапи історичного розвитку, реагує на актуальні проблеми й виклики, які стоять перед людською спільнотою, й окреслює своє власне бачення майбутнього. У своїй парадоксальності й закритості деякі вірші не піддаються негайному розумінню, тим більше вони вимагають багаторазового уважного прочитання й спільного креативного мислення».
Поет уклав збірку у червні 1968 року і лише 2 березня 1970 року власноруч надіслав її у видавництво – за півтора місяці до своєї загибелі. В оформленні книги використано акварель Гельґи фон Льовеніх «Світлопримус» до однойменної збірки поезій Пауля Целана.