Прем’єра фільму «Лишатися не можна тікати»: про коми та справжнє кіно
21 вересня у кінопалаці Коперника відбувся прем’єрний показ короткометражного фільму «Лишатися не можна тікати» молодої режисерки Марини Лопушін. Вперше стрічку побачили не лише гості Книжкового Форуму, а й самі актори. Про враження публіки, передісторію фільму та емоції його творців у нашому матеріалі.
Основою сценарію стало оповідання Андрія Любки «Королева рами», яке режисерка почула під час публічного читання на одній з творчих зустрічей письменника. На той час вона перебувала у пошуках хорошої історії, яку можна було б екранізувати для дипломної роботи і одразу зрозуміла, що це по-справжньому зачепить майбутніх глядачів і таки не прогадала.
Фільм знімали у квітні, травні та вересні, що у загальному зайняло 9 днів. Цього часу вистачило, щоб розповісти на екрані історію двох закоханих, які хотіли врятуватись від масових зачисток радянської влади.
Запитання з залу про те, де Марина поставила б кому у назві фільму, викликало у дівчини нелегкі спогади. За словами режисерки, ця тема давно сиділа в ній, адже вона добре пам’ятає розповіді бабусі про те, як дідуся забрали на війну і та змушена була теж покидати домівку з двома дітьми на руках. Через деякий час прабабуся запропонувала своїй невістці повернутись, сказавши: «Яка різниця, де помирати». Режисерка на власному досвіді підтвердила, що є історії, які не бувають особистими, а так чи інакше втілюються в біографіях різних людей.
Поділився своїми враженнями і виконавець однієї з ролей Януш Юхницький: «Я разом з вами вперше бачу цей фільм і скажу так, що він серйозний. Коли переважає думка, а не текст, це і є справжнє кіно. Я не мав часу читати сценарій від початку до кінця і під час зйомок тоді ще так подумав, що в мої слова про маму треба вставити побільше зворотів, але сьогодні бачу, що ні. Я задоволений собою, а коли актор задоволений собою, то це не тільки його заслуга».
На завершення пані Марина ще раз подякувала своїй знімальній групі за те, що вони повірили у неї та її ідею, а глядачі в свою чергу підписались під її словами гучними оплесками.
Авторка - Марія Смик
Фото - Наталія Коломоєць
Запитання з залу про те, де Марина поставила б кому у назві фільму, викликало у дівчини нелегкі спогади. За словами режисерки, ця тема давно сиділа в ній, адже вона добре пам’ятає розповіді бабусі про те, як дідуся забрали на війну і та змушена була теж покидати домівку з двома дітьми на руках. Через деякий час прабабуся запропонувала своїй невістці повернутись, сказавши: «Яка різниця, де помирати». Режисерка на власному досвіді підтвердила, що є історії, які не бувають особистими, а так чи інакше втілюються в біографіях різних людей.
Поділився своїми враженнями і виконавець однієї з ролей Януш Юхницький: «Я разом з вами вперше бачу цей фільм і скажу так, що він серйозний. Коли переважає думка, а не текст, це і є справжнє кіно. Я не мав часу читати сценарій від початку до кінця і під час зйомок тоді ще так подумав, що в мої слова про маму треба вставити побільше зворотів, але сьогодні бачу, що ні. Я задоволений собою, а коли актор задоволений собою, то це не тільки його заслуга».
На завершення пані Марина ще раз подякувала своїй знімальній групі за те, що вони повірили у неї та її ідею, а глядачі в свою чергу підписались під її словами гучними оплесками.
Авторка - Марія Смик
Фото - Наталія Коломоєць