Успіх жінки – це вміння бути собою
20 вересня в рамках 26Book Forum успішні та талановиті жінки поділилися з аудиторією розповідями про своє життя, а ще - обговорили виклики, поразки та місце жінки в сучасному світі.
Модератором була Лариса Денисенко – правозахисниця, письменниця та журналістка. Гостями стали відомі літераторки Мар'яна Савка, Ірина Славінська, Ольга Герасим'юк, Галина Вдовиченко та Оксана Луцишина.
Вплив: можливість бути чарівницею, можливість бути руйнівницею. Можливість повстати про руйнівництва. Наскільки ми усвідомлено змінюємося і наскільки ми можемо змінювати іншу людину?
Мар’яна Савка
Коли ми кажемо, що ми щось змінили всередині себе, тоді ми інші. Коли чомусь кажемо «ні», тоді, насправді, стаємо собою і доходимо до свого власного «я». Розуміємо ким є самі для себе. Для мене – це був мій спосіб дорослішання.
Те, що колись для мене було неявним зараз стало абсолютно інакше звучати. І те, що колись для мене не було сексизмом, бо не знала, що це таке. Зараз розумію, що таке сексизм і намагаюся це зупиняти. Особливо, це складно з найближчими тому, що їм більше дозволено ніж тим, що далі.
Зараз жінки говорять про дуже важливу травматичну річ – знецінення. Раніше цього слова взагалі не вживали. Але життя жінки – це суцільне знецінення. Тому, що в неї є дійсно енна кількість обов’язків, але так за «дужками».
Ольга Герасим'юк
Той час, коли ми народилися був «спеціальний». Тоді ішлося про рівність чоловіків і жінок. У мене було завжди таке переконання, що все ж таки не маю за, що боротися. Мені все дано і я повинна з цим усвідомленням жити.
Я ніколи не дозволяла, щоб мені прочинили двері і я пробігла першою тому, що ми були в професії рівні. Я тоді так думала. В Чорнобиль відправляли мене. Хоча тоді, коли реактор зруйнувався, насправді, вибір був. Але я не думала, що я – жінка і не поїду тому, що там небезпечно.
Дуже вдячна своєму синові, що він змінював мене все життя. Одного разу, він сказав: «Коли я до тебе приповзу, постукаю і скажу, мама, допоможи. Тільки тоді, будь ласка, допоможи мені.» Вперше я подумала, що це якось жорстоко. Як я – мама можу так зробити? Тепер я розумію, що він був правий. Цей урок я отримала для стосунків з усіма людьми, в яких би ситуаціях не була.
Треба допомогти тільки тому, хто в тебе просив це. Бо дуже часто наші зусилля бувають «в пісок».
Ірина Славінська
Якщо говорити про жінок, які впливають на життя навколо нас. Тут є одна історія серйозна – із розрядку новин, а інша сімейна, особистісна. Почну з неї.
Це історія про любов. Повоєнний час, на селах мало чоловіків. У жінки небагато перспектив вийти заміж. Хоча одруження – головна і єдина можливість соціалізуватися і далі жити.
Приїжджає в це село моя двадцятирічна бабуся в яку закохується місцевий хлопець. У нього в трудовій книжці є запис «різнороб Гоголівської залізниці». Перший хлопець на селі приходить до бабусі і починає залицятися. Вона молода агрономка, щойно закінчила технікум, починає свою кар’єру. Коли вона починає з ним спілкуватися, то запитує чому він не має освіти після закінченої восьмирічки. Що це таке? І дідусь поїхав і вивчився на ветеринара. Поки він не отримав диплом про освіту і не показав, що кваліфікований спеціаліст, бабуся заміж за нього не вийшла.
Це одна з тих речей, яка вплинула на мене тому, що вона наочно показує цінність освіти.
З точки зору країни мені здається, що ми можемо робити, наприклад, медіареформи. Я дотепер пам’ятаю літо, 2013 року. Коли з абсолютно неймовірними жінками і чоловіками зустрілися і почали робити «Громадське радіо». А тепер з 2018 року я, продовжуючи працювати з колегами з «Громадського радіо». Працюю в неймовірній команді «Суспільного мовлення» на «Радіо культура». Де також є абсолютно дивовижні чоловіки і жінки.
Думаю, це дуже важлива тема для розмови, коли ми говоримо про країну і її майбутнє. Там, за кадром може опинитися дуже багато голосів: жіночих і чоловічих.
Луцишина Оксана
Повернемося в минуле століття. Радянське життя дуже специфічне було в тому, що у жінки було небагато шляхів. Якщо ви народилися в провінції, то шлях вів в одне місце – заміж. Іншого варіанту не було. Це був успіх соціальний та фінансовий. Скільки себе пам’ятаю я завжди проти цих речей бунтувалася.
Галина Вдовиченко
Якщо згадати свої погляди, то я все життя вела щоденник, особливо у підлітковий вік. Якщо їх зараз розгорнути, то бачу, що це була дівчинка, яка готова покохати талановитого страшенно обдарованого художника. Чомусь вже тоді матріархальна модель була впаяна в мозку.
Я знаю, що людям треба дати самому дорости до розуміння якихось важливих речей, особливо, якщо ідеться про дівчат. Але я коли я відчуваю, що треба щось сказати я обов’язково дам зрозуміти.
Ти можеш багато чого в житті не мати, якщо це тебе влаштовує – це нормально. Але ти обов'язково маєш мати свою територію і свій час. Тому, що ми самі здаємо свої території і свій час.
Коли ви зрозуміли хто ви, що вам подобається? Хто вам допоміг зрозуміти,ким ви є?
Галина Вдовиченко
Можливо, моя втома. В мене був момент, коли я подумала, а що я хочу для себе? Та я давно хочу писати. Оцей розбір польтотів абсолютно із собою, абсолюно відвертий. Коли ти не уникаєш, а коли ти відверто відповідаєш на питання.
Я подумала, що мені бракує ? Часу не маю вільного – знайдеш. Немає комп'ютера – купи собі його. Я пішла і купила собі ноутбук і ви не повірите. Ця дрібниця змінила моє життя. Я почала ввечері писати, або зранку. Ніхто мені в редакції додаткового часу не дав, нічого там не змінилося. Але щось сталося з добою, щось мені ніби почало допомагати.
Одного разу журналіст в мене запитав, яка моя найсильніша риса? Я подумала на той момент – терпіння. А яка ваша найгірша риса? Я подумала – терпіння.
Тут розуміла, що мої крайні прояви дуже сильно на мене впливають. Головне зрозуміти про себе дещо важливе і тоді ти почнеш змінюватися.
Луцишина Оксана
У мене терпіння немає взагалі. Ні в доброму сенсі, ні в поганому. Усе в моєму життя відбувалося від супротивного, не те чого я хочу, а те чого я не хочу.
Я народилася в пізньому Радянському союзі. У букварі в нас було написано хто ким стане. Хлопчики лікарями, космонавтами, а дівчинка – дояркою. Життя ніби вже було наперед продумане. Згодом зрозуміла, що мені подобається вчитися і я поїхала навчатися.
Ірина Славінська
Якщо говорити про те, що мене зробило тим ким я є. Дуже цікавим досвідом у цьому сенсі було не відповідати чиїмось очікуванням: університет, червоний диплом, кафедра теорії та історії світової літератури, магістерська робота, магістратура у Франції. Виглядало, що доля моя тільки одна – робити академічну кар’єру в університеті.
Я почала викладати, протрималася два роки. На друге літо - зробила найрозумнішу річ у своєму житті, звільнилася з університету.
Друга розумна річ, яку я зробила, це свого часу, пішовши в аспірантуру, з неї благополучно пішла. Це сталося після того, як відбувся Майдан. Листопад, 2014 року – стан розпуки і екзистанційної невпевненості. Нічого не зрозуміло, окрім того, що дуже погано. Тоді мені тоже вистачило сили сказати «ні».
Текст – Ірина Ковальчук
Cвітлини - Видавництво Старого Лева