Жінки на Близькому Сході: як виглядає їхня «свобода»?
Про власне дослідження ролі жінки в родині та соціумі розповідала феміністка Марія Демішева у Феміністичній Майстерні під час 25-го Book Forum.
Свобода – це те, що начебто належить кожному з нас. Втім деякі країни досі мають традиції з присмаком терпкості. Саме таким є смак «свободи» багатьох жінок на Близькому Сході та Магрибі.
Опозиційний акцент
Арабські країни, Іран, Туреччина, Малайзія, Середня Азія – про кожну з країн можна сказати дуже багато в різних контекстах, але сконцентруватися також варто на їх ідентичності чи так би мовити спільності. Власне та ідентичність базується на колоніальному минулому, на тому що в цих країнах розмовляють арабською мовою, але з притаманними діалектизмами та сповідують іслам, - зазначає оповідачка. Спільність також проявляється у тому, що під час Арабської війни кожна з країн була залучена у революціях: деякі менш активно, інші більш, але втім кожна з них була порушена Арабською весною.
Ісламські феміністки говорять, що Коран звільнив жінку і теоретично певною мірою вони мають рацію, тому що раніше на Аравійському півострові жили бедуїни і робилося дуже багато речей, за якими потім прийшов Коран як революційна течія. Коран, як книгу можна читати по-різному, все залежить від того як перекласти. У Корані, як і в будь-якому іншому Святому Писанні є аяти, які самі по собі досить однозначні і їх було б складно читати під іншим кутом. Сам Коран звертається до чоловіків, це підтверджує навіть один з аятів – Зайдіть в рай, Ви і жінки Ваші. Що дає чітко зрозуміти, що Мухаммед в писанні спочатку говорить з чоловіком, розповідаючи, що потрібно робити та як це реалізовувати, а вже потім чоловік передає інформацію жінці.
Мовчи, бо ти жінка
Жінка в соціумі, в економічному плані вважалася, як половина чоловіка – Якщо одна жінка забуде, то інша їй нагадає, пишеться в Корані. Це про те, що в суді одного чоловіка можуть замінити тільки дві жінки, і не можуть свідчити тільки жінки, бо голос жінок нічого не важить, лише у випадку якщо ті жінки з чоловіком.
Схожа ситуація є зі спадком, де жінка як особистість не має тих привілеїв, що й чоловік. У Корані йдеться – Сину належить доля (частина) рівна, доля двох доньок. Цей аят інтерпретується так, тому що в Середньовіччі було прийнято, що чоловік потім буде зобов’язаний підтримувати усіх своїх родичів, а жінка не має такого обов’язку, тому їй не потрібно мати навіть просто свою частину.
Доволі цікавим аспектом у Корані є те, що у ньому багато написано про побиття жінок, де це не те, що не забороняється, а навіть дозволяється й вважається необхідністю. Саме таким чином, якщо чоловік не б’є дружину, то не вважається поважним чоловіком. Оскільки він повинен виховувати дружину і дітей.
Якщо говорити про сексуальне життя жінок, то насамперед жінки повинні бути цнотливі і не мають мати сексуального бажання. Власне задля того, щоб вони його й не мали досі поширюється практика жіночих обрізань, щоб жінки не відчували задоволення під час сексу. Аргумент, звичайно, доволі простий - бо жінка чиста і не повинна думати про брудні речі. На сьогодні ООН робить багато, щоб заборонити жіночі обрізання. Втім самі жінки, немов запрограмовані, йдуть на це, вважаючи, що це правильно. Як наслідок це робиться в нестерильних умовах і багато з них просто помирає.
У Саудівській Аравії до сьогодні існує традиція, в якій жінка не має права без дозволу насамперед чоловіка, брата, але також навіть сина виїжджати за кордон чи без їх відсутності виходити на вулицю. Офіційно цього ніде не прописано, але такий звичай має своє місце в побуті. Це виникло з того, що хлопців виховують, як охоронців і захисників своїх сестер, дівчат, жінок, а тим самим це дає їм умовний дозвіл бути постійним наглядачем.
Жіночий дозвіл вибору на Близькому Сході: міф чи реальність?
Розлучення абсолютно не популярні на Близькому Сході, втім не забороняються. Однак проблема все ж існує, бо якщо жінка і чоловік вирішили розлучитися, то вони повинні чекати 2 місяці, щоб засвідчитися, що жінка не завагітніла. Після розлучення чоловік повинен дати жінці махр, тобто те майно, яке вони нажили разом. Це в свою чергу означає, що вона може бути економічно вільною після розлучення, проте це спостерігається вкрай рідко. Найчастіше після розлучення жінка змушена повертатися у батьківський дім, де цілком ймовірно її будуть засуджувати та обвішувати ярликами, навіть якщо вона сама вирішила розлучитися. Попри це є ще одна перешкода. Жінка не може просто вийти заміж повторно, бо це означає, що чоловік повинен себе не поважати, беручи заміж [не]чисту жінку, що створює рамки обмеження для жінок.
Полігамія — це те, про що вкрай мало йдеться в Корані, але добре відтворюється у реальному житті. У священній книзі пише про те, що якщо ви хочете мати дружину, то можете мати 2, 3, 4… і ніхто не знає скільки можна мати максимально. Навіть зараз у деяких країнах досі вважається традицією мати декілька дружин, бо це є ознакою багатства. Є також країни, де жінки підписують договори, що не хочуть, щоб чоловік мав ще одну дружину або на кожну наступну дружину жінка давала згоду. Ці контракти доволі абстрактні, бо Іслам дає поштовх до того, що цей договір може не виконуватися. Оскільки спочатку і на першому місці завжди Коран, а вже потім угоди.
Приголомшливим є те, що в Доісламській Аравії було звичаєм хоронити заживо дівчинку, яка народилася, при цьому вважаючи, що вона стане янголом. Сьогодні це Писання використовують для того, аби виправдати заборону абортів. Втім у таких ситуаціях жінка абсолютно не має права вибору. У більшості країн Близького Сходу аборт дозволений тільки тоді, коли здоровій жінці загрожує смерть. Але до прикладу у Тунісі аборти легалізували ще в 1973, і це навіть раніше, ніж у Європейських країнах.
Гендерна сегрегація (перевага спілкування із представниками своєї статі та обмеження з протилежною) добре закоренилася в деяких країнах, тому до сьогодні не можна вчитися в одному приміщенні дівчатам і хлопцям, чи навіть заходити разом у бібліотеку. Також з дитинства прийнято, якщо народжуються дівчинка і хлопчик, то вони постійно повинні перебувати в окремих кімнатах і займатися різними справами, щоб не розвинулися так звані незаконні стосунки.
Жінки в супротиві. Протест як внутрішній крик за свободою
Під час Арабської війни багато повстань почалися з жінок-феміністок, які виходили на протести вулицями своїх країн. Це досить контроверсійна тема, тому що жінки теж бувають смертниці, а не лише активістки. Втім в Арабській війні феміністки відіграли значну роль, виходячи на вулиці, беручи із собою плакати англійською мовою, що було доволі свідомим рішенням. Жінки добре розуміли, що місцеві ЗМІ не звертають на них ніякої уваги, а от світові зауважать і сфокусуються на цьому.
Вік згоди для дівчинки вважається 12-15 років, і багато сімей на околицях Пакистану, Ірану видають дівчат заміж саме в такому віці. Але й у цьому випадку знайшлися небайдужі активістки. Все почалося з руху в Тунісі «Дівчата не дружини», саме феміністки цього руху проводять різні дослідження, протести, якими закликають до того, щоб не виходити заміж в такому віці.
Новим видом протестів є мистецтво у різних його проявах. Активістки, здебільшого переселенки, які проживають в інших країнах, але борються за права жінок різних місцевостей з приводу арабської ідентичності, розпочали активно використовувати мистецтво задля того, аби показати теми, які замикають свободу жінок. Одним із таких протестів є кліп сирійки, де головним меседжем є заклик, що жінка повинна зняти хіджаб.
У Саудівській Аравії до недавніх часів жінки активно відстоювали право на керування автомобілем. У країні було зроблено багато реформ, настільки багато, що жінки все ж розпочали водити автомобілі. Ще перед дозволом, до цих реформ з'явилося безліч різних відеоматеріалів, які показували це обмеження та ілюстрували прихильність і бажання жінок керувати автомобілем.
Також жінки з різних сфер на Близькому Сході намагаються допомагати іншим жінкам. Завдячуючи жіночій солідарності, одна юристка створила додаток, який дає змогу зрозуміти та дізнатися жінкам про свої права.
До прикладу в Ірані є багато рухів, які існують в Інтернеті. Один із них є спрямований на те, що жінки не зобов'язані носити хіджаб і він має назву «Моя маленька свобода». Активістка цього руху довгий час викладала фото жінок без хіджабу, але за якийсь час була заарештована. Адже хіджаб все ж залишається обов’язком, а свобода для жінок Близького Сходу лише словом. Тому на сьогодні ситуація жіночої свободи залишається актуальним та доволі гострим питанням.
Авторка – Лілія Боднар
Фото – Ірина Яворська