Огляд на місці, або Чого не вистачає українській фантастиці?

До появи Станіслава Лема (а згодом – Сапковського) фантастика соціалістичної Польщі лишалася мало відомою за межами країни. Тільки Лем з його винятковими творами досягнув успіху. А що ж у нас? Тривалий час українська фантастика існувала в контексті імперської. Навіть після 1991 р. вона лишалася в орбіті російськомовного простору і працювала з відповідними наративами.

Що змінилося після 2014 р. – а що лишилося тим самим? Чи вдалося нам подолати тяжіння радянських штампованих сюжетів? Коли дочекаємося світового визнання – чи хоча б визнання в межах власної країни? Та й що вважатимемо таким успіхом: великі наклади, екранізацію, меми в Мережі?