Автор, критик і читач: як їм порозумітись. Спецпроект журналу ШО
Насправді, говорячи про рівень книговидання в Україні, варто також звертати увагу на якість професійної критики та сформованості масового читача. Саме до такого висновку дійшли учасники дискусії „Зрозумійте нас правильно” - Трофименко Тетяна (літературний критик), Філоненко Софія (науковець, філолог), Єшкілєв Володимир (письменник), Дрозда Андрій (журналіст, критик) та Шинкаренко Олег (письменник).
На початку дискусії думки спікерів розділились на два табори. Перші ввжали, що в трикутнику автора, критика та читача, саме роль другого недооцінена і майже непомітна в українській літературі. " Чим більше ми інтерпретуємо, тим менше розуміємо", - стверджує Володимир Єшкілєв. " Літературний критик має віддаляти текст від читача, щоб збільшити повагу до автору. Відповідно читач не буде сприймати його за свого і не читиме текст як розповідь друга, без належної поваги".
Другий вважав, що в масовій літературі про автора всі знають, а тому читач не потребує критика, як особи, що „продає” його читачеві. Софія Філоленко вважає, що „автори зараз спокійно знаходять спільну мову між собою та з читачем; звичайно, в перспективі нам потрібен той трикутник, проте аргументований”.
Одним з питань, на яке пробували знайти відповідь експерти - чи у 21 ст. можлива ситуація, що всі в літературі розумніють один-одного? Олег Шинкаренко ствердив: - Автори часто мислять в інших категоріях. Тому немає цієї спільної точки. Теперішній читач любить менш якісну, часом дешеву літературу через її простоту. Я розумію, що саме це віддаляє нас з ним. Якщо говорити про критика – то потрібно його ще сформувати.
"В Україні, на щастя, розвиваються літературні кола", - підсумував Андрій Дрозда. " Зараз письменники хочуть бути популярними, а тому сприймають критиків як своїх PR-агентів, які поширюють інформацію про книгу. Проте коли ми пишемо негатив – це, на жаль, ні на що не впливає. Я вважаю, що конформіз і повага вбили літпроцес. Єдиний вихід – створення нової якості критики: менш емоційної і більш аналітичної".
Авторка - Наталія Філімонюк
Фото - Галина Костик
На початку дискусії думки спікерів розділились на два табори. Перші ввжали, що в трикутнику автора, критика та читача, саме роль другого недооцінена і майже непомітна в українській літературі. " Чим більше ми інтерпретуємо, тим менше розуміємо", - стверджує Володимир Єшкілєв. " Літературний критик має віддаляти текст від читача, щоб збільшити повагу до автору. Відповідно читач не буде сприймати його за свого і не читиме текст як розповідь друга, без належної поваги".
Другий вважав, що в масовій літературі про автора всі знають, а тому читач не потребує критика, як особи, що „продає” його читачеві. Софія Філоленко вважає, що „автори зараз спокійно знаходять спільну мову між собою та з читачем; звичайно, в перспективі нам потрібен той трикутник, проте аргументований”.
Одним з питань, на яке пробували знайти відповідь експерти - чи у 21 ст. можлива ситуація, що всі в літературі розумніють один-одного? Олег Шинкаренко ствердив: - Автори часто мислять в інших категоріях. Тому немає цієї спільної точки. Теперішній читач любить менш якісну, часом дешеву літературу через її простоту. Я розумію, що саме це віддаляє нас з ним. Якщо говорити про критика – то потрібно його ще сформувати.
"В Україні, на щастя, розвиваються літературні кола", - підсумував Андрій Дрозда. " Зараз письменники хочуть бути популярними, а тому сприймають критиків як своїх PR-агентів, які поширюють інформацію про книгу. Проте коли ми пишемо негатив – це, на жаль, ні на що не впливає. Я вважаю, що конформіз і повага вбили літпроцес. Єдиний вихід – створення нової якості критики: менш емоційної і більш аналітичної".
Авторка - Наталія Філімонюк
Фото - Галина Костик