Авторитетна думка. Текст чи ілюстрація – що важливіше у дитячій книжці?

а результатами Дитячого Форуму ми підготували міні-опитування серед дитячих письменників та художників про їх бачення взаємодії тексту та ілюстрацій у дитячій книжці, а також особисті спогади про улюблені книги дитинства і враження від Форуму 2017. Тож читайте та звіряйте смаки і враження.  Леся Воронина, письменниця: «... В останні роки у нас з’явилася нова генерація  молодих письменників, які  добре розуміють інтереси сучасних дітей» - Пані Лесю, чи не відчуваєте брак добрих художників-ілюстраторів сьогодні? - Мені пощастило, я вже давно знайшла своїх ілюстраторів. Вірніше, ми знайшли одне одного. Це  Катерина і Володимир Штанки, Катя Білетіна,  Олег Петренко-Заневський,  Сергій Храпов. Цілий квітник блискучих художниів-графіків ... Реалізація літературних і художніх талантів стала особливо відчутна після Майдану. Це було дуже видно на «Книжковому Арсеналі», який відбувся одразу після перемоги Революції гідності. Пам´ятаю скільки там було класних книжкових графіків, талановитих авторів, а головне - скільки було цікавої публіки. Розумієте, завжди, коли люди бачать, що вони комусь потрібні, у них виростають крила і вони починають просто фонтанувати ідеями... Звичайно, не всі  книжки, що видаються сьогодні, стають явищем у сучасній дитячій літературі, але у нас вже з´явилося ціле ґроно гарних дитячих письменників - і старших, і середнього віку, і зовсім молодих. Це стосується і появи нових видавництв. До прикладу, для мене було відкриттям видавництво «Фонтан», яке за три роки, що існує на книжковому ринку, вже знайшло в ньому свою «нішу», вигадуючи все нові, оригінальні й несподівані, літературні проекти. А що вже казати про таких корифеїв, як «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» чи «Видавництво Старого Лева», які здійснили справжню революцію в українському книговиданні, видаючи дитячі книжки справді світового рівня. - А з якою книжками ви приїхали цьогорічний Дитячий Форум? - Це книжки «Таємне Товариство Боягузів» і «Таємне Товариство Брехунів». Сюжет цих повістей по-справжньому космічний: на Землю прилітає десант хижих прибульців-синьомордів, які хочуть заволодіти світом, заразивши всіх мешканців Землі вірусом страху. Знаєте, коли «Таємне товариство Боягузів» включили до шкільної програми, я боялася, що це може відлякати читачів. Ви ж знаєте, що діти не сприймають того, до чого їх змушують. Та, на щастя,  спілкуючись зі своїми читачам на Дитячому Форумі, я переконалася, що і перша і друга частина «Таємного Товариства» їх зацікавила так, що вони просять, аби я обов’язково написала продовження. Так що третя частина «ТТБ», сподіваюсь, скоро вийде у світ ... - А чи пам´ятаєте на якій літературі зростали Ви? - Моє перше враження про книжки, це коли мені, ще зовсім малій, батьки чи старша сестричка читали вголос улюблені казки. Ми жили у комуналці і наша кімната була поділена на окремі зони височезними книжковими шафами. Коли вранці я прокидалася, то любила розглядати різнокольорові корінці книжок і мріяла, що коли виросту, вилізу по драбинці аж до верхньої полиці і там, звичайно, знайду найцікавіші «дорослі» книжки (усміхається – ред.). Серед улюблених був увесь класичний «казковий» набір: Андерсен, брати Грімм, Шарль Перо, Гауф,  українські казки, мільйон разів перечитаний «Вінні-Пух» Мілна, ««Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена, «Як і чому» Кіплінга, «Маленькі дикуни» Сетона-Томпсона ... Я була справжнім книжковим хробаком, тому можу перелічувати свої улюблені книжки аж до ранку... Українських авторів тоді не було аж так багато, бо кожна книжка чекала на вихід роками і мала бути ідейно витримана. Але все ж був неймовіоно дотепний Всеволод Нестайко, були Євген Гуцало, Григір Тютюнник, Віктор Близнець, Радій Полонський, Лариса Письменна... А ще дитячі поети, вірші яких запам´ятовувались на все життя –  Наталя Забіла, Грицько Бойко, Платон Воронько, Тамара Коломієць... - Які Ваші враження від Дитяого Форуму і побажання щодо наступних заходів? - На цьогорічному Форумі було стільки принад, стільки майстер-класів, квестів, стільки загадок і відкритті, пов’язаних з космосом... Дитина могла доторкнутись до речей про які раніше вона тільки читала, чи бачила по телебаченню. Як от рукавички, якими користуються космонавти, працюючи десь на космічній орбіті, чи дізнатися, чим же насправді харчуються космонавти, перебуваючи в невагомості... Що ж до побажань на майбутнє - я думаю, не варто зупинятися на досягнутому. Сьогодні у Дитячого Форуму є серйозні конкуренти у вигляді компютерних ігор та інших суперсучасних спокус, тому вмикайте свою фантазію і робіть щоразу цікавіше свято для дітей, де на них чекатимуть нові відкриття, неймовірні пригоди, а головне – класні книжки та зустрічі з їх авторами. Дмитро Кузякін, автор та ілюстратор: «Спочатку з´являєтсья ідея...» - Які новиники Ви привезли до Львова на Форум? - Я, ну чи точніше Кузько Кузякін, презентував свою "Білу трішки чорну-пречорну книжку". Її історія починається з того, що однієї чорної-пречорної ночі, в чорному-пречорному лісі одна необачна чорна-пречорна вівця зустріне білого-пребілого вовка, годі сподіватися від цієї історії чогось доброго. Тому замість бути мудрою й розумною, ця книжка вийшла чорною-пречорною. Хоч і трішки білою. Розповідає вона цікавинки про природу чорного й білого кольорів, чорних дір, про абсолютно чорне Сонце, походження деяких українських топонімів, чорно-білі види тварин, прислів’я, зорові ілюзії, омоніми та багато іншого. Виняткової чорноти від першої до останньої сторінки книжці додає чорний-пречорний гумор. А особливо невгамовні читачі знайдуть у ній цікаві завдання для самостійного виконання та експериментування з чорним і білим. Власне кажучи, на Дитячому Форумі завершуєтсья презентація «Чорної книжки», яка вийшла наприкінці лютого цього року. Я почав її презентації зі Львова і символічно, що у Львові закінчую. - Ви працюєте як автор та ілюстратор водночас, а розкажіть, коли і як почали писати? - Так я ілюстратор, і автор, а іноді і те і інше. Я починав як редактор дитячих журналів – «Артек», «Пізнайко», «Професор Крейд». Спочатку я почав ілюструвати книжки, а далі потроху журнали почали публікувати мої тексти. Так усе почалось... - Для кого Ваша книжка? - Вона буде цікава всім. Цільова аудиторія – це діти від 8- 9 років і далі, діти ж усі різні... Хоча я проводив презентації і для дорослих, і їх також вражали факти, які там є. До прикладу те, що Сонце чорного кольору... - Не боялись чорно-білою тематикою відлякати дітей? - Я думаю, що це прикольно... Чорна-пречорна книжка, чорна обкладинка, це просто питання виховання. А страшне - це цинізм, цинічні жарти.... - Чи допомагає Вам те, що Ви і автор, і ілюстратор 2в1 одному? - Усе залежить від мети видання і від матеріалу... Про що видання, для чого воно... Книжка може бути без ілюстрацій, чи без тексту, як книжка картинка, але це також історія. Не має якогось кращого рецепту книжки, є краща реалізація для мети, для бачення авторів – художника і автора тексту. У мене спочатку з´являється ідея, що я маю щось створити, і я бачу чи я можу це створити одразу з картинками, чи тільки текст, а картинки тут не моя тема... До прикладу, книжку про принцесу мені б було не цікаво ілюструвати... А «Чорне» мені було як раз цікаво і писати, і ілюструвати, бо я не відчував, що хтось це зробить краще за мене. Можливо, технічно й зробить краще, але ідеологічно я зроблю краще. Я знаю процес творення книги з обох боків, тому не втручаюсь в роботу, якщо хтось ілюструє мої тексти. - А я Ваша улюблена література дитинства? - Я читав усе стандартне, що було в радянський час, що усі читали. Було багато книжок, але там були лише «наші» радянські ілюстратори. Це були пригоди Жуль Верн, натомість я не любив радянських письменників, бо вони були занудні. Був також улюблений журнал «Трамвай».  Мар´яна Савка, поетеса, дитяча письменниця, співзасновник і головний редактор «Видавництва Старого Лева»: «Я виростала на книжках і тому в дорослому віці почала займатися книжками – писати, видавати книжки. Це було визначальним у моєму виборі професії»  - Ви були активною читачкою в дитинстві? - Я виростала на книжках і тому, напевно, у дорослому віці почала займатися книжками – писати, видавати книжки. Це було визначальним у моєму виборі професії. У моїх батьків була велика бібліотека, і це був щасливий період. Не було браку книжок, це уже в кінці 90-их почались перепади... Звичайно, що тоді усі читали книжки видавництва «Веселка». На щастя, уже тоді були прекрасні переклади Астрід Ліндгрен, які робила Ольга Сенюк. Це були одні із найяскравіших книжок мого дитинства. Старшою я читала багато недитячих книжок, серед них і «Джейн Ейр», яку я прочитала в середніх класах. Я була нестандартною дитиною, бо мені менше подобалась пригодницька література, зате була до вподоби психологічна: Достаєвський, важкі твори Дікенса... - На Вашу думку, чи може бути дитяча книжка без ілюстрацій? - Може, звичайно, усе залежить від віку, адже дітьми нас вважаються люди до 21 року. Скажімо з 13-15 років можна читати книжки без ілюстрацій, а от для найменших - від 0 років і до середньої школи - малюнок має на стільки важливе місце, що це паритетно до ролі самого тексту письменника. Тому ми, як видавці, дуже уважно стежимо, щоб картинки відповідали тексту, були близькі за стилістикою до цього автора, ну і, звичайно, щоб вони добре сприймалися дітьми. Це дуже важлива складова. Ми працюємо з багатьма ілюстраторами з усієї України, а деякі ілюстрації купуємо у закордонних виданнях. Є певні стандарти якості, які є важливі для вибору ілюстратора. - Враженні від Форуму і побажання для наступного року? - Можу відзначити, що діти, які приходили на зустрічі, - це дуже цікава аудиторія, вони дуже розумні, з ними цікаво спілкуватись... Це уже свідомі люди зі своїми смаками, з життєвою позицією. Також у рамках ДФ була зустріч з учасниками «Книгоманії» – це кращі читачі, це потужні діти, які виростатимуть у дорослих, які змінюватимуть наше суспільство. Форум - це важлива подія. Мені би, можливо, хотілося, щоб вона була більш книгоцентричною, тому що дуже багато різних забав, а мені найбільше подобається літературна частина... Хоча забави і розваги – це також потрібний елемент такого фестивалю.   Андрій Бачинський, письменник: «Вчителі, які б змогли замість відрази до літератури привити дитині любов - рідкісне явище»  - Пане Андрію, Ваша книга «Детективи в Артеку-2. Таємниці «Кам´яних моги» без малюнків – проілюстрована лише обкладинка, чому так? - Хай діти виховують фантазію (усміхається – ред.)... Загалом, думаю, якщо говоримо про дитячу літературу, то і текст, і ілюстрації важливі однозначно, а якщо про підліткову, як у мене, – то менше. Думаю, для підлітків можна обійтись без картинок. Загалом у мене класичний погляд, я люблю класичні старі ілюстрації – дуже справжні і зображальні. - А про що Ваша книжка? - Як і в попередніх книгах, мої герої шукають пригод і, найголовінше, - знаходять їх навіть більше, аніж очікували. Цього разу під загрозою ще й цілісність нерозлучної команди. Загалом книжка про авантюризм, дружбу, взаєморозуміння і єдність... - А якими героями захоплювались у дитинстві Ви? - Ой, їх можна на цілу сторінку надиктувати... Якщо вибрати, то це були Жуль Верн, Олександр Беляєв, Конан Дойль. Ці три автори визначили мої пріорітети на все життя. Це була пригодницька і фантастична література. Вплив дуже серйозний був з дитинства. - Ваша порада, як зробити щоб діти, зокрема підлітки, більше читали? - Однозначно не примусом, бо це безнадійно... Якщо такого досвіду немає вдома, немає книжок, немає прикладу від батьків, не думаю, що це взагалі можливо... Впливати насамперед має найближче домашнє оточення. Вчителі, які б змогли замість відрази до літератури привити дитині любов - рідкісне явище. У нас в більшості шкільна програма складена не дуже добре... В письменників навіть є такий жарт, якщо хочеш побажати колезі щось зле, то кажеш: «щоб тебе в шкільну програму занесли». Це значить апріорі читати його ніхто не буде. Все що з примусом – то не вийде... - Ваші враження від Форуму? - Він більш не читацький, а інтерактивно-рухливий... У цьому є свій плюс, щоб показати, що книжка - це частина гри, частина чогось такого, що цікаво дитині.   Мар´яна Прохасько, художник-ілюстратор: «Для того, щоб книжки були цікаві дітям, вони перш за все мають бути цікаві тому, хто їх робить» - Які Ваші враження від заходу? - Я вперше на Форумі. Подобається, що тут багато дітей... - Наскільки ілюстрація важлива у дитячій книзі? - На маю думку ілюстрація дуже важлива, бо я цим займаюся, це моя робота... Важко уявити дитячу книжку без ілюстрацій, хіба що для старших дітей. На майстер-класі, який я проводила на Форумі, ми як раз створювали з дітьми книжку-картинку. Це те, що я роблю - серія книжок-картнок без слів «Про кучерявих». - А яка Ваша улюблена ілюстрація, книжка? - Найулюбленіша остання книжка, над якою ти щойно працював, яка свіжа... У мене це щойно перевидана книжка-картинка про крота. Спочатку це була просто ілюстроване видання. Друга книжка – це та сама книжка, але перероблена через чотири роки у книжку-картинку. Цей жанр мене дуже цікавить. Тут наочно видно різницю між просто ілюстрованою книжкою, де є окремо текст і ілюстрації, і книжкою-картинкою, де є ціліснісність. Цим вони і відрізняються. Це наче та сама книжка, але у іншому форматі. - Яке завдання ілюстрацій у книжці? - Завдання ілюстрації, як і книжки загалом, – розповісти історію, щось сказати... У ілюстраціях є якась думка, емоція. А ще, завдання ілюстрації - виховати естетичний смак у дитини. - На яких книжках виростали Ви? - Мої улюблені були книжки Астрід Ліндгрен, це «Роня дочка Розбійника» - там були чудові чорно-білі ілюстрації.... Ще «Пепі Довга Панчоха» і «Казки народів світу». - Як заохотити дітей більше звертати увагу на книжку? - Робити добрі, якісні книжки, які будуть цікаві дітям. Але для того, щоб вони були цікаві дітям, вони перш за все мають бути цікаві тобі – тому хто їх робить. Це відчувається завжди, коли ти береш у руки книжку, чи було цікаво її робити автору, і тоді, напевно, більше шансів, щоб вона ще когось зацікавила... Ще цікавий досвід, донька моєї подруги зробила експеремент - на два місяці відмовилась від викорстанння гаджетів. Спочатку їй було важко, але потім вона придумала собі мільйон інших цікавих занять.