«Видавництво 21» на 2018 рік має чимало планів. Добре буде представлено як сегмент української літератури, так і зарубіжної.
«Імперіум» | Крістіан Крахт (переклад з німецької Богдана Сторохи).
Роман сучасного швейцарського письменника Крістіана Крахта «Імперіум» – антиутопія. І здавалося б, ну чим ще можна здивувати досвідченого у цьому жанрі читача? А хіба тим, що в основі роману утопічна, але цілковито реальна історія реальної людини – німецького аптекаря, письменника, вегетаріанця, нудиста, філософа, плантатора Августа Енґельгардта (1875–1919). Молодий аптекар-філософ, окрилений мріями створити ідеальне суспільство, з чітким стратегічним планом щодо її втілення на початку ХХ століття вирушає досить далеченько – до Німецької Нової Гвінеї. Тут викуповує острів Кабакон з великою кокосовою плантацією (саме божественні кокоси є однією із головних складових його утопії) засновує квазірелігійний орден Сонця і пробує створити колонію, мешканці якої мали б існувати за законами природи (такими, якими вони уявляються Енґельгардту), сповідуючи нудизм, вегетаріанство і любов. Досконалі кокоси стають основним продуктом і харчування, і промисловості, і одним із джерел божественної енергії. Та, як то кажуть, несподівано стається життя, а у нього свої умови і правила, плани, в яких зазвичай утопія не передбачена. А може, справа зовсім і не в житті, а в Першій світовій війні, яка так раптово розпочалася, зірвавши чудовий експериментальний проект Августа Енґельгардта?..
Оповідь Крістіана Крахта динамічна, сповнена алюзій, гумору, іронії, гротеску та натуралізму, у чомусь навіть подібних до властивих стімпанку. А головний герой… Якщо ви вважаєте, що Love Generation (вони ж Beautiful people, вони ж гіппі) та весь їхній рух зародився у 60-х роках ХХ століття у Сан-Франциско, то ви помиляєтеся: усе це народилося значно раніше – із голови Августа Енґельгардта, якого можна назвати іконою гіппі-стилю.
«Після визволення. 1944–1956» | Барбара Скарґа (переклад з польської Дмитра Антонюка).
Це книга табірних спогадів польського філософа Барбари Скарґи, в яких охоплено 11-річний період її життя (1944–1956), упродовж якого вона відбувала покарання у радянських таборах за діяльність у лавах АК. «Lasciate ogni speranza, voi ch'entrate», – саме ці слова мали би стати девізом 25-річної жінки, яка стала радянським в’язнем і ступила на територію радянської каральної системи, згодом пройшовши усі її пекельні кола: п’ять років енкаведистських в’язниць, суворий клімат Комі АРСР, табори посиленого режиму поблизу міста Балхаша (Казахстан), заслання у суворих, виснажливих умовах. Але вона не лише не втратила надію, а й спромоглася зберегти людяність, гідність, любов до своєї землі і надзвичайно сильну жагу до життя. Перекладач Дмитро Антонюк констатує, що навіть у порівнянні з Ґуставом ГерлінґомҐрудзінським – автором моторошних табірних мемуарів «Інший світ» – на долю Барбари Скарґи випали значно сильніші страждання та в рази серйозніші випробування. Попри зображення в’язнично-табірного буття, з його законами, правилами, ієрархічною системою, стосунками, побутом, специфічною лексикою, Барбара Скарґа показує трансформацію особистості людини у цих нелюдських, межових умовах.
«Усмішка мого незримого батька» | Дмітрій Капітельман (переклад Богдана Сторохи).
Дебютний, але дуже успішний, відзначений і високо оцінений критикою автобіографічний роман німецького письменника, журналіста, музиканта родом із Києва Дмітрія Капітельмана «Усмішка мого незримого батька» (премія Клауса-Міхаеля Кюне) побудовано на подорожі батька і сина Ізраїлем. Ця подорож має і символічне значення. Вона є подорожжю сина до батька і навпаки, намаганням сина збагнути свого батька як представника покоління, що, емігрувавши і потрапивши у нові умови життя, у чуже середовище, так і не змогло повністю адаптуватися і віднайти себе. Подорож героїв роману – це також відшукування себе, землі обітованої в собі, збирання себе через комунікацію з іншим.
Ось що говорить про роман «Усмішка мого незримого батька» перекладач Богдан Стороха: «…
мені відчувається в тексті перш за все етична складова, котра підпорядковує собі сюжет. У цьому випадку є всі підстави говорити про внутрішні кордони і внутрішнє розділення ‒ етнічне, державне, мовне, вікове, світоглядне. Життя окремої особистості становить низку ситуацій і обставин, котрі формують те, як сама особа себе розуміє, ніколи не залишаючись однією й тією самою, змінюючись і трансформуючись. Те, що відбувається з героями ‒ це саме така зміна, котра долає / перепрацьовує травматичний досвід тої чи іншої складності. Можна сказати – шлях встановлення ідентичності, але ідентичності не як відкидання всього того, що начебто заважає побачити «себе справжнього», а усвідомлення того, що тільки в деталях і такому нашаруванні на перший погляд «зайвого» і встановлюється власна «самість».
«Вона була з Маріуполя» |Наташа Водін (переклад Христини Назаркевич).
Роман німецької письменниці та перекладачки українського походження Наташі Водін «Вона була з Маріуполя» був нагороджений премією Лейпцизького книжкового ярмарку 2017 року в категорії «Белетристика». Він присвячений не надто добре висвітленій та відомій читачам темі остарбайтерів, а якщо точніше – так званих робітників зі сходу, яких примусово вивозили до Німеччини під час Другої світової війни. Головною героїнею є мати Наташі Водін, яка, власне, й походила із Маріуполя, також належала до примусових робітників, трагічно завершила своє життя, покінчивши самогубством. Наташа Водін, працюючи над романом, досліджувала власну родинну історію, відкривала її для себе. У такий спосіб письменниця стала на шлях повернення не лише особистої пам’яті, але й колективної, адже паралельно з долею своєї мами, вона осмислює й усе її трагічне покоління, епоху. Це вимовлення травм приватних і колективних. Дещо із суджень перекладачки Христини Назаркевич з приводу роману «Вона була з Маріуполя»: «
Роман Наташі Водін – меморіал усім тим сильним, молодим, гарним, здоровим людям, яких розчавила, скалічила, зневажила нелюдська система». Також перекладачка відзначає важливість Маріуполя як топосу: «…
винесене в заголовок місто Маріуполь, місто народження матері письменниці, перебуває на тонкій межі українського світу і світу, отруєного сепаратизмом. Необхідно повертати мешканцям сходу і півдня України їхню колективну пам’ять. А історія авторки, яка в поважному віці вперше (посмертно) дізнається історію життя своїх рідних, може слугувати прикладом драми, з якої багато чому можна (і треба) навчитися. І, звичайно, переклад книги українською – однією з тодішніх мов багатомовного Маріуполя – це теж свого роду повернення колективної пам’яті».
«Нерівні брати. Росіяни та українці: від середньовіччя і до сучасності» | Андреас Каппелер (переклад Володимира Кам’янця).
Поява книги швейцарського та австрійського історика, одного із найвизначніших фахівців зі східноєвропейської історії у світі, фахівця з українсько-російських відносин професора Віденського університету Андреаса Каппелера була зумовлена російською анексією Криму та розв’язанням Росією гібридної війни на Сході України. Головна задача автора полягала у тому, аби прояснити для представників німецькомовного світу специфіку розвитку стосунків українців та росіян упродовж кількох сторіч, а також у тім, щоби розповісти німецькомовному читачеві про Україну, її культуру, історію, ментальні особливості, адже для більшості представників Західної Європи Україна так і залишається terra incognita.
Праця Андреаса Капеллера є важливим зерном істини та ліками від втрати притомності у стані психічно виснажливої гібридної війни. Ось що говорить про особливе значення цієї книги її перекладач Володимир Кам’янець: «
Загалом книжку можна розглядати як фахову й виважену відповідь на перекручування історії українців і росіян й використання її рупорами російської пропаганди в західноєвропейських країнах. У цьому полягає і її важливість також для українського читача, який, сам часто стикаючись з відвертим перекручуванням або ж пересмикуванням історичних фактів, не завжди в змозі тверезо й виважено оцінити пропагандистські меседжі».
«Кілер+» | Андрій Любка
Це перевидання популярної прозової збірки Андрія Любки «Кілер», доповненої двома абсолютно новими оповіданнями. За шість років, від часу виходу першого видання «Кілера», який, власне, був першим прозовим досвідом Андрія Любки, письменник підтвердив невипадковість цього досвіду, представивши читачам прозові книги «Спати з жінками», «Карбід», «Кімната для печалі», «Саудаде». Тому особливо цікаво буде, повернувшись до першої прозової книги, простежити трансформацію письменника і довідатися, чим же він доповнив свої експресивні, колоритні оповіді. Та й за ці шість років виросло нове покоління читачів, для яких «Кілер
+» стане своєрідним відкриттям їхнього улюбленого автора.
«Паризька дружина» | Пола МакЛейн (переклад Ірини Вікирчак).
Бестселер The New York Times. Переконані, що роман американської письменниці Поли МакЛейн «Паризька дружина» буде не менш успішним і серед українських читачів, адже розповідає драматичну, зворушливу і пристрасну історію, головною героїнею якої є Гедлі – перша дружина Ернеста Гемінґвея, паризький період її життя. Можливо, роман Поли МакЛейн привідкриє таємницю «паризької дружини» легендарного прозаїка, їхніх стосунків і того, чому саме Гедлі так і залишилася на все життя найголовнішою жінкою у житті Гемінґвея.
Це лише невелика частина планів «Видавництва 21» на 2018 рік. Попереду ще дуже багато приємних сюрпризів для наших читачів.
