Інтерв´ю дня. Оксана Думанська: «Форум - один із найважливіших патріотичних заходів, який зміцнює зв’язки між різними українськими регіонами через дітей, що згодом стануть повнолітніми й повноправними громадянами»

Інтерв´ю дня. Оксана Думанська: «Форум - один із найважливіших патріотичних заходів, який зміцнює зв’язки між різними українськими регіонами через дітей, що згодом стануть повнолітніми й повноправними громадянами»
Сьогоднішні гостем нашої рубрики стала відома письменниця, авторка книги «Шептицький від А до Я» Оксана Думанська. Традиційно ми говоримо про роль дитячої книги. - Які Ваші улюблені дитячі книги, автори? Може пам´ятаєте також ілюстрації, які тоді вразили найбільше? - Моє дитинство минало півстоліття тому, а тоді не було такого розмаїття дитячої літератури, тому якщо дитина читала, вона читала все, що лежало на відстані руки… Звичайно, казки Андерсена, темно-синя книжка вся у сніжинках. Темно-зелена товста книжка «Сатира і гумор», звідки уперше прочитала співомовки Руданського і байки Глібова. Пошурканий том мелодраматичної історії «Коли розлучаються двоє» -- навіть автора не пригадую. «Тарасові шляхи» -- читала кілька разів і завжди плакала над Тарасовим сирітством, а те що авторка – Оксана Іваненко – мене тішило: значить, є ще на світі Оксани, бо я була одна на всю школу навіть на все підкиївське містечко. Маленька, як брошурка, поема «Наймичка» -- теж були сльози і усвідомлення, що мами помирають. Якась збірка оповідань, куди увійшов і фрагмент із «Анни Кареніної», де вона приходить навідати сина, а її виганяють. Тоді мені дуже хотілося бачити свою маму так ошатно вбраною, як Анна на ілюстрації, а не в щоденний одяг, в якому стоять біля плити й куховарять))). У будь-якому разі, читання розвивало уяву (я це зрозуміла дорослою) і водило нас із часів теперішніх у минулі й навпаки… -- Що зробити аби діти надавали перевагу книзі, а не телефону чи комп´ютеру? - Щоб читали діти, треба щоб читали дорослі. Якщо в сім’ї не читають книжок, важко  залучити до читання дітей: вони ж мають бачити перед очима приклад. Це перше. Друга складова – дитина має сама надибати книжку на свій смак, а не читати з примусу те, що не лягає на душу. Змушування тільки відштовхне –отже, або треба, щоб юному читачеві якось цікаво інтерпретували текст, або попуститися  й мовити: ти пізніше це втямиш… Слід з дитиною обговорювати прочитане, бо ніщо так не скріплює родинні взаємини, як будь-які бесіди – і про книги теж. Третє: усвідомити батькам, що читання – це складова виховання в сім’ї, що найновіші пристрої і наймодніша одіж мають термін придатності, читання ж завжди на часі. Четверте: не формалізувати взаємин дитина-книга. Цьогоріч один із суперчитачів прийшов виборювати право першості з одним листочком, на якому записав десять улюблених книг.  І ми прийняли цей листочок за щоденник читача))), бо з того переліку було зрозуміло, чим він захоплюється. А буває, що з дитини вимагають обов’язково записати в читацькому щоденнику «думки і почуття», характеристику персонажів, переказати сюжет… Навіщо? Дитина може просто записати якісь уривки чи вислови… А може – тільки ім’я автора й назву твору… - Ваші враження від Форуму Видавців 2017? - Мої враження можуть бути необ’єктивними, бо сама брала участь «від Басі»))), але скажу те, що вже писала в блозі і зауважувала  перед журналістами: це один із найважливіших патріотичних (знаю, слово таке, що його вже сприймають як канцелярит) заходів, який зміцнює зв’язки між різними українськими регіонами через дітей 11-12 років, що згодом стануть повнолітніми й повноправними громадянами. І я певна, що в такий спосіб ми переможемо «какуюразніцу», байдужість, «моюхатускрайність», коли йтиметься про вибір… Про вибір між правдою й кривдою.