Історії іншостей: Холуд Шараф
Шараф Холуд – сирійська біженка, поетка, літературна критикиня та громадська активістка в межах спеціального проекту “Історії іншості» з Остапом Сливинським під час 25 Book Forum розповіла про війну, про те, що означає тікати, перебувати на пташиних правах. Про те, як виглядає сучасна демократична Європа з погляду людини із сирійським паспортом та поділилася чим для неї є свобода.
Коли війна міняє сприйняття
Мені вкрай важко описувати цей жахливий період. Як журналістка я просто не можу описати те, як страждали мої люди. Це життя не тільки моє, а усіх сирійців. Ми усі намагалися давати собі раду, а в іншу хвилину починалося бомбардування міст і містечок. Після закінчення хвилі бомбардувань люди намагалися жити звичайним життям, але продовжували знаходитися у стані шоку. Мені важко пояснити, бо я це пережила сама. Складно обґрунтувати, як ми усвідомили, що наше життя перевернулося, ставши жахливим і потворним. Для мене справжнім шоком було чути постріли. Втім доволі дивно як поводиться наша психіка, змінюючи планку та запускаючи захисний механізм. Такі речі, як постріли ми згодом почали сприймати, як даність. Часом ви стаєте свідком смертей і нічого не можете вдіяти, бо самому треба виживати. Це незвично, бо протягом усього життя ми допомагаємо, а під час війни усе по-іншому. Звичайно люди намагалися допомогти іншим і це гарний приклад того, як вони реагують на війну. Але коли все настає раптово, то просто треба вижити.
Спробувати зупинити чи знехтувати?
Прагнення зупини війну - це має бути колективне зусилля, ні я, ні хтось один не може цього зробити. Впродовж усього життя я допомагала людям, але після війни зрозуміла, що треба просто вижити. Якщо люди б працювали разом, докладали спільних зусиль, то тоді можна допомогти. Якщо ви одні - то це виживання. У мене досі є таке болюче відчуття, бо я тут, а вони ще там. Таке дивне протистояння в мені. Я знаю, ніхто не хоче помирати, я теж не хочу, ні сама помирати, ні щоб помирав хтось інший. Тому я розпочала виступати і можливо це допоможе мені і людям. Не знаю втікаю я зараз чи ні, але потрібно шукати якесь рішення, а рішення це допомогти людям, а не просто забути. Краще було б знайти свідоме вирішення. І це має бути не просто спілкування між нами, а реальні кроки. Не знаю які саме, але потрібне
щось, що зупинить війни. Мені просто не хочеться, щоб були такі небезпечні місця, я б хотіла щоб всюди був мир. Є багато рішень, але нам потрібно чимшвидше повернутися до нашої людяності, бо життя коротке.
Боягузтво, як норма
Люди в Сирії звикли до життя в страху і боятися для них стало нормою. Коли я приїхала сюди, в Європу, то такі звичайні та елементарні речі мене дивували. От у моїй країні пташки бояться людей, бо вони їх вбивають, а в Європі такого просто не має. У нас, в Сирії, є культура страху. Птахи бояться людей, діти бояться дорослих, а ті бояться суспільства. Сирійські біженці живуть замкнуто, не інтегруються в суспільство через зазнані травми. Коли я сама приїхала в Європу мені на початку все було складним, що є звичним для європейців. Завжди здавалося, що мене не приймають. Ми завжди боїмося зробити якісь культурні помилки, як от навіть при переході дороги. Ми, сирійці, виросли в одній країні, зі своїми традиціями та правилами, а тут інші норми. Втім тут кожен з нас може нормально розвиватися, тут безпечно і не чути пострілів, тут ми можемо взаємодіяти з іншими, а не думати про те, як вижити.
Свобода – це більше, ніж слово
Свобода це не війна. Це відчуття, яке неможливо і важко описати словами. Щось що є в думках, в серці. Якщо не живеш по законах, то як тоді будеш поводитись? Але якщо завжди ставишся з повагою до інших, тоді ти є вільний. Якщо прагнути зробити світ кращим, зберегти життя і красу природи, це і буде свобода. Так я це відчуваю і це відчуття в душі, яке є світлом і освітлює правильний шлях, даючи при цьому можливість бути людиною. Бути відповідальною за те, що повинна зробити у цьому житті. Свобода - це більше, ніж слово. Якщо не відчувати його, то воно не існує.
Автор - Бондар Лілія
Фото - LUFA
Спробувати зупинити чи знехтувати?
Прагнення зупини війну - це має бути колективне зусилля, ні я, ні хтось один не може цього зробити. Впродовж усього життя я допомагала людям, але після війни зрозуміла, що треба просто вижити. Якщо люди б працювали разом, докладали спільних зусиль, то тоді можна допомогти. Якщо ви одні - то це виживання. У мене досі є таке болюче відчуття, бо я тут, а вони ще там. Таке дивне протистояння в мені. Я знаю, ніхто не хоче помирати, я теж не хочу, ні сама помирати, ні щоб помирав хтось інший. Тому я розпочала виступати і можливо це допоможе мені і людям. Не знаю втікаю я зараз чи ні, але потрібно шукати якесь рішення, а рішення це допомогти людям, а не просто забути. Краще було б знайти свідоме вирішення. І це має бути не просто спілкування між нами, а реальні кроки. Не знаю які саме, але потрібне
щось, що зупинить війни. Мені просто не хочеться, щоб були такі небезпечні місця, я б хотіла щоб всюди був мир. Є багато рішень, але нам потрібно чимшвидше повернутися до нашої людяності, бо життя коротке.
Боягузтво, як норма
Люди в Сирії звикли до життя в страху і боятися для них стало нормою. Коли я приїхала сюди, в Європу, то такі звичайні та елементарні речі мене дивували. От у моїй країні пташки бояться людей, бо вони їх вбивають, а в Європі такого просто не має. У нас, в Сирії, є культура страху. Птахи бояться людей, діти бояться дорослих, а ті бояться суспільства. Сирійські біженці живуть замкнуто, не інтегруються в суспільство через зазнані травми. Коли я сама приїхала в Європу мені на початку все було складним, що є звичним для європейців. Завжди здавалося, що мене не приймають. Ми завжди боїмося зробити якісь культурні помилки, як от навіть при переході дороги. Ми, сирійці, виросли в одній країні, зі своїми традиціями та правилами, а тут інші норми. Втім тут кожен з нас може нормально розвиватися, тут безпечно і не чути пострілів, тут ми можемо взаємодіяти з іншими, а не думати про те, як вижити.
Свобода – це більше, ніж слово
Свобода це не війна. Це відчуття, яке неможливо і важко описати словами. Щось що є в думках, в серці. Якщо не живеш по законах, то як тоді будеш поводитись? Але якщо завжди ставишся з повагою до інших, тоді ти є вільний. Якщо прагнути зробити світ кращим, зберегти життя і красу природи, це і буде свобода. Так я це відчуваю і це відчуття в душі, яке є світлом і освітлює правильний шлях, даючи при цьому можливість бути людиною. Бути відповідальною за те, що повинна зробити у цьому житті. Свобода - це більше, ніж слово. Якщо не відчувати його, то воно не існує.
Автор - Бондар Лілія
Фото - LUFA