Микола Рябчук: львівський прозовий андеграунд 70-х рр.

Уявіть собі таку картину: часи  СРСР, театр імені Марії Заньковецької. Розпочинається вечір поезії, яких тоді в принципі не  могло бути взагалі. Зі сцени лунає оголошення: «А зараз твори  давніх арабів, які писали сотні років тому,  прочитає наш електрик». Виходить молодий чоловік, який, мелодійним голосом, читає вірші. Як з′ясувалося згодом, ніякі араби не мали до цього ніякого стосунку. Свої вірші читав один з творців львівського андреграунду – Микола Рябчук. 13 вересня, у рамках Форуму видавців, відбулася презентація книги «На уродини до Чаплі» Миколи Рябчука за участі модератора Василя Габора. Автор зазначив, що книга є історичним документом, бо була написана ще 40 років тому, в ті часи, коли твори писались у шухляду. Саме тоді у Львові діяла плеяда людей, які обрали шлях поза системою. Можливості політичної діяльності були обмежені, ніхто навіть не уявляв, що СРСР може розпастися. Молоді  люди,  «брати по розуму», у центрі яких був Грицько Чубай, створили своє неформальне середовище, своєрідну тусовку.  Такі осередки були і в інших містах. Микола Рябчук зазначив: «Насправді андеграунд  існує з часів Шевченка, його «Захалявної книжки», але це поетичний андеграунд. Прозовий андеграунд почав з′являтися у 70-х. Такого явища у 60-х я не пам′ятаю». У той час молоді люди не задумувалися про свою діяльність, не конфронтувати з системою, не прагнули кидати їй свій виклик. І про таку гучну назву як андеграунд  ніхто навіть не задумувався. Групи людей збиралися на приватних територіях, на кожен раз пишучи нові твори, в яких адекватно зображали дійсність. Вони були своєрідними стилістичними хуліганами, які мали вільний час і бажання. Юрій Винничук пригадує: «Нам було комфортно у цьому колі. Ми могли б займатися цим безкінечно». Галина Чубай зазначає: «З щемом згадую ті часи. То була наша молодість, коли ми відчували себе потрібними. Можу з впевненість стверджувати, що Погулянка, 35 народила багато талантів». Микола Рябчук розповідає, що вони, у той час, саркастично і знущально обігрували «совєцькі» штампи. Витончений гумор неосмисленого андеграунду руйнував стереотипи соцреалізму. Не всі сучасні читачі можуть зрозуміти мовні кліше і з чого знущалися автори. Що це були за тексти? Цікаві і короткі історії звичайних людей з їх проблемами та філософським пошуками. «Атлантида, яка піднялася на поверхню» - так можна назвати «Чубаєве коло», яке джазувало словами, відходило від стереотипів та рутинних буднів. Марія Масюк