#на_почитай: підбірка книг про літо
Сьогодні в рубриці #на_почитай ми підібрали для вас найтепліші книги для читання на дозвіллі.
Прийшов червень, а з ним набули сили думки про білосніжний пісок, теплі морські хвилі й ліниві дні подалі від роботи. У такі моменти хочеться дістати з шафи усі ті чудові книги, які ти накупив протягом року, але не встиг навіть розгорнути. Що не кажіть, а літо – найкраща пора для читання.
Марк Лівін «Бабине літо»
Це щира розповідь дитини, яка мусила вмить подорослішати. «Бабине літо» — добра й сумна книжка, яка розповідає про 10-літнього хлопчика Ждана, який приїхав на літо до бабусі й дідуся, бо мама з татом вирішили розлучитися. Він дивиться на світ, ніби такий звичний, і розуміє — світ змінюється, його чому? і як? уже значно складніші. Так настає дорослішання. Але є тут і машинки-паровози, футбол, збиті коліна та найкращий друг на літо — усе, що робить наші спогади про дитинство такими добрими й сумними водночас.
Рей Бредбері «Кульбабове вино»
Літо у неіснуючому містечку Ґрін Таун 1928 року… Веселі пустощі чотирьох безтурботних хлопчаків… І кульбабове вино, яке готує дідусь… Воно – як чарівна капсула часу, що вбирає у себе досвід минулих літ, воно – як ностальгія за дитинством, у яке зможе хоча б на мить повернутися кожен, хто візьме до рук фантастичну повість Рея Бредбері «Кульбабове вино». Ця книга – острівець, на якому зупиняється час. Її сторінки дихають далекими дитинно-безмежними спогадами – теплими, п’янкими, вічними, проте яких нам не спіймати ніколи.
Тарас Прохасько «Спалене літо»
Твір описує радше сумне, аніж безтурботне літо. У цьому є своя родзинка. Адже, погодьтеся, не всі літа у нашому житті є втіленням тільки радості та яскравості. Часто літо дощове. Часто і із присмаком осені. Тарас Прохасько пише про те, як насправді і є. Літо буває різним. Однак у будь-якому випадку воно є незабутнім. Саме по літній порі ми характеризуємо той чи інший рік у календарі. Бо,як не крути, небуденність трапляється.
Туве Янсон «Літня книжка»
Софія з бабусею і татом проводять літо в хатинці на острові, оточені природою і майже на безлюдді. Тут неспішно минають дні, узбережжя обвівають вітри й оминають рибацькі човни, вряди-годи навідуються нечасті гості, а морем до берега прибиває залишені кимось «скарби». Бабуся з онукою вибираються на прогулянки і говорять про все на світі: про птахів і квіти, про Бога і страхи, про ночівлю в наметі, забобони, нестерпних родичів. І хоч вони й словом не згадують про найважливіше: про смерть мами і самотність, — любов і взаємне прийняття пронизують кожну хвилину їхнього маленького затишного літа.
Йван Козленко «ТАНЖЕР»
Це історія про Одесу «без накинутої їй радянською та пострадянською поп-культурою машкари вічного дотепника-блазня й хвацького бандюка». Відправною точкою для оповіді стає несподівана пропозиція від незнайомця – знятися в експериментальному кіно, яку отримує богемний молодий одесит Ореста. Утім подія стає не стартом кар'єри, як він міг сподіватися, а початком химерних стосунків, у яких сплітаються історії персонажів майбутнього фільму, їхніх прототипів і самих акторів.