НІЛА ЗБОРОВСЬКА – в колі письменників 90-х: твір-переможець конкурсу "Моя книжкова полиця"

Ведучим вечора став Володимир Бєглов. Урочистість розпочалася з офіційної частини - вручення дипломів та сертифікатів на придбання книг переможцям конкурсу ‘’Моя книжкова полиця’’. Подарунком для присутніх став прекрасний виступ Тараса Петриненка і Тетяни Горобець, пісні яких були гаряче зустрінуті глядачами, які стоячи підспівували улюбленим артистам. Автор: Надія ТУБАЛЬЦЕВА, 61 рік м. Дніпро

МОЯ КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ (НІЛА ЗБОРОВСЬКА – в колі письменників 90-х)      

Книжкових полиць у нашому домі – штук 40. На найближчій до робочого столу – книги українських письменників, з якими у 90-ті роки минулого століття і 2000-ні нам із чоловіком Віталієм Старченком пощастило познайомитися і потоваришувати: Євгена Пашковського, В’ячеслава Медведя, Олеся Ульяненка, Володимира Даниленка, Соломії Павличко, Софії Майданської, Людмили Таран, Віктора Неборака, Сергія Квіта, Володимира Цибулька… Вище – дві довгі полиці журналів «Кур’єр Кривбасу» – дітища» нашого земляка і друга – видавця й письменника, авто «Станційних пасторалей». Поруч – книги таких дорогих нам людей – подружжя – Олега Сича (Павлова) і Ніли Зборовської: Олегів «Уроборос» і Нілині – «Українська реконкіста», «Моя Леся Українка», «Танцююча зірка Тодося Осьмачки,  «На карнавалі мертвих поцілунків»… Олега (доцента, фахівця  з етнопсихології) і Нілу (професорку, авторку ґрунтовного «Коду української літератури») знають як серйозних науковців, але для нас вони були насамперед талановитими письменниками (Олег – ще й неперевершеним бардом, пісні його можна послухати в Ютубі). …Ми затоваришували 1996. Ніла – вишукана столична панна, на яку із захватом дивляться студенти університету, в якому Ніла Вікторівна викладає літературознавство, а також – модерні письменники і «ветерани літератури», котрих ми зустрічаємо, гуляючи містом… Я – авторка любовних романів. Так було протягом 15 років, а потім – рокований 2011 рік… Меморіальна дошка на фасаді школи, де Ніла здобувала середню освіту. Шкільний музей Ніли Зборовської. Шок: музей, присвячений нашій Мавці… Ось Нілині речі, книги, автографи… Розумію, що вона пішла з життя, але ж відчуваю її присутність. І насамперед – у моєму житті. Не знаю: це я не можу її відпустити чи вона не хоче йти від мене?.. Певно, я потрібна їй тут? Потрібен мій чоловік, якого вона цінувала як поета і людину. …Потрібен наш син, який виховувався в атмосфері – «Ніла приїхала», «мама була в Києві і гостювала у Ніли», «Ніла сказала…» «Ніла вважає…». Вона його любила й називала «Петрушичкою» (саме так, через «и»). …Вже по її смерті Петро захистив у ДНУ диплом з літературознавства за повістю «Дзвінка» Ніли Зборовської. А 2014 наш син пішов воювати. Не знаю, чи є десь родина, де б Нілу так любили, як в нашій (А кажуть – жінки не вміють дружити…). Чи є де місто, де б так чекали Нілу, як в Дніпрі. Вона була нашою. Її любили в нашому університеті – зустрічали як дорогу гостю. (Дніпро – місто, де Нілиній душі було затишно. …Ми раділи б і досі одна одній, коли б не клята «Велика Межа» між Буттям і Небуттям, про яку так часто згадувала Ніла. «Шлях на той світ» у кожного свій: один долає його за мить, інший –торує роками. Тому й Межа може бути шириною в крок, а може – завширшки з Дніпро… Велика Межа – «нейтральна смуга» між життям і смертю. Так вважала Ніла. Поету Юркові Гудзю,  – другу, якого вона називала хворим янголом,.. Ніла розповідала: «Мені здається, що до цієї Межі я готуюсь усе життя і мене до неї готувала моя бабуся…». Вона сподівалась, що на тій Межі народиться (відродиться) знову. І вважала, що кожної ночі готується до більшої межі… …В рік і день (27 вересня 2012 року), коли Нілі Зборовській мало виповнитися 50, я приїхала на її могилу, до Рубаного Мосту (село в Лисянському районі, на Черкащині). Був чудовий – теплий, тихий, прозорий осінній день. Твердь здригалась, адже цього дня плазуни (гадюки, ящірки, полози, вужі…) поверталися на зимовий відпочинок у землю… Дерева на цвинтарі були оплетені тонким павутинням. Сумирно дихав степ за цвинтарем. І – диво! – в усьому відчувалась присутність Ніли: ввижалися дзвінкі вигуки молодшої школярки – вона танцює …для циган, які отаборилися за селом; голос юнки, яка читає зі шкільної сцени: «…Тихі, ніжні зорі спадали з неба – білі, непрозорі – і клалися в намети…» Про «цю Нілу» я дізналась із її оповідок і книг. Ніла Зборовська написала дивовижний твір – «Українська Реконкіста». І ось – за десять років по тому, як «анти-роман» побачив світ і за два роки по відходу Ніли до Бога так гостро постає питання звільнення від поневолення. Від поневолення, яке ледве не стало розчиненням. Страшний – 2013-й… 13 грудня 2013, повернувшись з Майдану, помер у кріслі Олег Сич – зупинилось серце… Господи, як не вистачає їх зараз – у часи, коли можновладці викинули зі свого лексикону слово «культура». А про реконкісту вони, певно, й не чули ніколи… …Кажуть, що письменники у своїх душах випробовують і творять невидиму духовну силу, або духовне безсилля епохи. Ніла Зборовська, як і Леся Українка, – боялась, що колись змушена буде кинути творити і просто жити. Вона знала, що єдине мистецтво здатне протистояти смерті. …Всіх тих, хто в бурхливі, голодні й прекрасні 90-ті був молодим і сповненим зухвалих планів, зараз важко впізнати. Тим «прекрасним» тепер по 60-70 років. Здається – разом із Нілою закінчилась доба нашої літературної Реконкісти. На зміну прийшла доба неоекзистенціалізму… Дніпро