#НовинкиДоBookForum | Видавництво «Смолоскип»
Шукайте на 25 Book Forum класиків та сучасників української літератури від «Смолоскипу».
Видавництво «Смолоскип» було створено в еміграції. Після здобуття Україною незалежності воно перенесло свою діяльність в Україну. В Україні «Смолоскип» видає твори видатних українських письменників XX ст., а також дебютні книжки наймолодших авторів, ставлячи собі за мету створювати і розширювати середовище української творчої молоді.
Що відбувається, коли опиняєшся перед вибором, чинити спротив чи піддатися сумнівам, які, природно, виникають після розчарування у Помаранчевій революції? Як повірити тим, хто проголошує себе лідерами на сцені, і чи вірити їм узагалі? Що важливіше: твоя безпека чи майбутнє країни?
«Розворот» — це насамперед текст про вибір на користь спротиву й майбутнього. Володимир Стецик відверто говорить про страх, відвагу, відчуття єдності та розбрату, які, напевно, переслідували кожного, хто був причетний до творення Революції Гідності. Це спогади людини, яка бачила, як крок за кроком народжується новий шлях України, яка стала свідком розчарувань та перемог, втратила найкращого друга й усвідомила цінність здобутого досвіду й неминучих помилок. Мрія необхідна, та мріяти варто дієво — щоб Україна 2030 року, про яку автор пише на своїй сторінці у Фейсбуці, стала реальністю.
Цей та інший дописи у соцмережах стали органічною частиною основного тексту: як документи епохи, голоси учасників, прихильників та критиків Євромайдану. Який, зрештою, почався з одного допису. З крапель твориться океан, а з голосів — історія.
«Розворот» — це можливість пригадати, за що боролися тисячі українців на Майдані і за що ми досі боремося на Сході України. І на якому відрізку шляху — чи то пак, розвороту — ми перебуваємо.
Давні племена готів, що зруйнували Римську імперію, певний час мешкали на українських просторах. Вони разом з іншими етносами залишили по собі археологічну черняхівську культуру, а також багато таємниць і загадок. Сучасні археологи, розкопуючи давні пам’ятки, намагаються їх розгадати. Звідки готи примандрували і коли та чому покинули ці благословенні землі?
Хто навчив їх виготовляти високоякісний гончарний посуд? Чому вони руйнували могили своїх родичів? Зрештою, як вони виглядали і скільки їх було? А також: чи міг римський центуріон стати готським вождем і коли на Поділлі з’явилися перші християни? Про ці та інші загадки, що розкрилися археологам у ході досліджень давнього некрополя на берегах річки Гнізни на Поділлі, і йдеться у книзі.
Для широкого кола читачів, передусім тих, хто цікавиться минулим України.
«Нове, сиве, різне» – уже дев’ята книжка Володимира Діброви, яка виходить в Україні з 1993-го року – відтоді, як автор переїхав за океан, у США. Однак досі здається, що письменник лише на хвилину вийшов, причинивши за собою двері й залишивши шпарину, аби мати змогу детальніше розгледіти поглядом ззовні українське, пострадянське, європейське, американське тощо життя.
Химерне переплетіння непоєднуваного – свого та чужого, рідного й далекого, сучасного та пережитків минулого, буденного й абсурдного – складається в багатоголосу мозаїку з поезій, прозових мініатюр,
оповідань та есе, написаних у 1994–2017 рр. Читачу варто лише роззирнутися – і він відшукає у персонажах свого повсякдення прототипів притчевих нарисів, вміщених у цьому виданні, – і, можливо, засміється, а може, посмутніє. «Це якщо припустити, що існує якийсь курс», – як зауважив би автор.
Чи уявляли ви, як звучить космос? Певно, ви спершу подумаєте про «Space Oddity» Девіда Бові. А може, кожної миті Всесвіт розширюється звуками «Блакитного Дунаю» Штрауса?
2084 рік, людство досі спостерігає в телескопи за Марсом – у надії, що одного дня таки пощастить висадитися на поверхні червоної планети і вдихнути на повні груди кисень чужої атмосфери. У відповідь на оптимістичний запит земної цивілізації у скронях гупає кров – так звучить порожнеча, глибини й виміри якої досліджує у своїх оповіданнях Сергій Рибницький. Його герої блукають вулицями Вінниці, поверхнею Марса, губляться між кільцями Сатурна та на периферії української залізниці, щоразу виринаючи з химернішої й небезпечнішої пригоди – або ні (не виринаючи). Бо коли прокручувати реальність у зворотному напрямку, Хепі Енд може стати катастрофою космічних масштабів. Ви коли-небудь слухали «Місячну сонату» навспак?
Ground control to Major Tom – подорож от-от почнеться.
Микола Хвильовий (1893–1933) – знакова постать українського модернізму, поет, прозаїк, ідеолог культурного відродження 1920-х років. Поява нашого п’ятитомника — унікальний шанс ознайомитися з найповнішим зібранням його творів. До першого тому увійшли збірки поезій, поеми й окремі вірші, а також декларації і літературні рецензії. Добірку авторських текстів супроводжують дві передмови – портрет письменника від упорядника Ростислава Мельникова та літературознавча розвідка Олега Солов’я. Подані примітки дозволять краще зрозуміти контекст творчості автора. Видання розраховане на якнайширше коло читачів, які цікавляться українською літературою і культурою.
Микола Хвильовий (1893–1933) – знакова постать українського модернізму, поет, прозаїк, ідеолог культурного відродження 1920-х років. Поява нашого п’ятитомника — унікальний шанс ознайомитися з найповнішим зібранням його творів. У другому томі подано малу прозу та частину епістолярію. Тексти супроводжує передмова Віри Агеєвої, яка прояснює основні мотиви новелістики Хвильового. Подані примітки дозволять краще зрозуміти контекст творчості автора. Видання розраховане на якнайширше коло читачів, які цікавляться українською літературою і культурою.
«Шампанське – пиво – шампанське» Ігоря Астапенка – справжня лірична колекція з багатим набором експонатів. Тут ви зможете побачити красиву любов у різних її вимірах, страх неосягнення світу з одвічним пошуком істини, невимовну радість і легкий присмуток, холодну приреченість і відтінь надії, ностальгію і залюблений погляд у майбутнє. А ще автор запросить вас посидіти з ним за одною партою, порибалити сонце на узбережжі Адріатичного моря, прогулятися Відрадним одного з вечорів, зрештою, випити хорошого пива й шампанського.
Йти узбережжям і відчувати під ногами мокрий пісок, що ховає сліди чужих ніг. Сидіти на березі річки і вчитися у неї, як Сіддхартха, споглядаючи спокійно її плин. Збирати дощову воду в долоні і пити її, вбираючи в себе небо і легкість хмар. Ця поезія тече в нашому тілі кров’ю, бо і вона теж з води. А слова ці ми визбируємо з води, наче тогорічне листя, що набуло нової стихії. Легкість, вітер і вода. Збірка Андрія Шийчука Кахлі зможе провести вас маршрутами слів, течіями думок, із властивими їм коловертями, географічними вказівниками з міста реального у місто фантазійне. Будьте готові до неочікуваного.
РОЗВОРОТ: 21 листопада 2013 — 1 березня 2014. Хроніки Майдану | Володимир Стецик
Що відбувається, коли опиняєшся перед вибором, чинити спротив чи піддатися сумнівам, які, природно, виникають після розчарування у Помаранчевій революції? Як повірити тим, хто проголошує себе лідерами на сцені, і чи вірити їм узагалі? Що важливіше: твоя безпека чи майбутнє країни?
«Розворот» — це насамперед текст про вибір на користь спротиву й майбутнього. Володимир Стецик відверто говорить про страх, відвагу, відчуття єдності та розбрату, які, напевно, переслідували кожного, хто був причетний до творення Революції Гідності. Це спогади людини, яка бачила, як крок за кроком народжується новий шлях України, яка стала свідком розчарувань та перемог, втратила найкращого друга й усвідомила цінність здобутого досвіду й неминучих помилок. Мрія необхідна, та мріяти варто дієво — щоб Україна 2030 року, про яку автор пише на своїй сторінці у Фейсбуці, стала реальністю.
Цей та інший дописи у соцмережах стали органічною частиною основного тексту: як документи епохи, голоси учасників, прихильників та критиків Євромайдану. Який, зрештою, почався з одного допису. З крапель твориться океан, а з голосів — історія.
«Розворот» — це можливість пригадати, за що боролися тисячі українців на Майдані і за що ми досі боремося на Сході України. І на якому відрізку шляху — чи то пак, розвороту — ми перебуваємо.
«Розворот — це не одразу рух у зворотному напрямку. Спочатку це рух на рівні крайньої точки.
Розворот сорокап’ятимільйонної машини, яка на повній швидкості мчала у прірву. Інерція — це не вигаданий «зРадою» закон, а закон фізики. Через цю інерцію нас так шматує зсередини.
Нам пощастило: ми маємо шанс жити, а не жалюгідно існувати надалі. Але використаємо його, чи ні — залежить тільки від нас. Якщо здатні засвоїти урок 2005 року — маємо шанс на майбутнє. Якщо ні — хто зна, скільки років чекати на наступний.
Невпинне відчуття: Провидіння дає нам стільки випробувань, скільки потрібно, щоб прозріти, однак береже нас від фатальних помилок. Тому ми залишаємося в крайній точці не один місяць — треба бути готовими, щоб залишити прірву позаду.
Непомітно, день за днем, ми віддаляємося від прірви. Завдяки Небесній Сотні і Небесній Армії. Завдяки наполегливості кожного з тих, хто не здається і щодня докладає зусиль, щоб змінити ситуацію на краще. Ламати інерцію важко. Щоб помітити позитивні зміни, треба на все дивитися з висоти історичних процесів, але за сто днів, із 21 листопада 2013 року по 1 березня 2014 року, я змінив особисту зневіру на сподівання.
Ця книга описує розворот однієї людини. Розворот від прагматичного песиміста до романтичного оптиміста. Як влучно сказали автори циклу передач на одному із телеканалів: «Зима, що змінила нас».
Змінюватися важко. Змінюватися — означає покидати зону комфорту і рухатися в невідомому напрямку. Невідоме зазвичай викликає страх. Боротьба з власними страхами — одна з ключових ознак Революції Гідності. Це процес, який має початок, але не має завершення» (ст. 7-8).
ГОТИ НАД ГНІЗНОЮ. Таємниці давнього некрополя | Володимир Тиліщак
Давні племена готів, що зруйнували Римську імперію, певний час мешкали на українських просторах. Вони разом з іншими етносами залишили по собі археологічну черняхівську культуру, а також багато таємниць і загадок. Сучасні археологи, розкопуючи давні пам’ятки, намагаються їх розгадати. Звідки готи примандрували і коли та чому покинули ці благословенні землі?
Хто навчив їх виготовляти високоякісний гончарний посуд? Чому вони руйнували могили своїх родичів? Зрештою, як вони виглядали і скільки їх було? А також: чи міг римський центуріон стати готським вождем і коли на Поділлі з’явилися перші християни? Про ці та інші загадки, що розкрилися археологам у ході досліджень давнього некрополя на берегах річки Гнізни на Поділлі, і йдеться у книзі.
Для широкого кола читачів, передусім тих, хто цікавиться минулим України.
«Ця археологічна історія почалася спекотного літнього дня, 24 липня 1973 р. Краєзнавець Роман Закоршмяний, директор початкової школи із невеликого села Чернелів-Руський Тернопільського району, завітав до завідувача відділу давньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею Ігоря Ґерети з новиною про археологічні знахідки в рідному селі. За словами краєзнавця, кілька днів перед тим, під час копання ями для підвалу одного з будинків на новій вулиці села, «бульдозером вигорнено стародавні посудини». Того ж дня 35-річний археолог вибирається до Чернелева-Руського. Він уважно обстежив викопану яму, ретельно оглянув знахідки. Довкола гостя почали збиратися селяни та в розмові згадувати, що неподалік попередніми роками не один раз викопували давні речі чи людські кістки.
Так було відкрито нову археологічну пам’ятку, що в науку увійшла під назвою Чернелево-Руський могильник. Він розташований на північній околиці сучасного села, на пагорбі з промовистою назвою «Могилки». (ст. 5)
***
«Погожого осіннього дня майже 1800 років тому на вкритий травами пагорб біля річечки, яку сьогодні називають Гнізною, вибралася невелика валка возів і людей.
Замилувавшись краєвидами, мандрівники вирішили тут оселитись. Свої нові домівки спорудили на похилому схилі, ближче до води. А на вершині пагорба стали захоронювати мертвих. Так виник могильник, який у ХХ ст. буде розкопаний археологами і увійде в археологічну науку за назвою сучасного села — Чернелів-Руський». (ст. 11)
НОВЕ, СИВЕ, РІЗНЕ | Володимир Діброва
«Нове, сиве, різне» – уже дев’ята книжка Володимира Діброви, яка виходить в Україні з 1993-го року – відтоді, як автор переїхав за океан, у США. Однак досі здається, що письменник лише на хвилину вийшов, причинивши за собою двері й залишивши шпарину, аби мати змогу детальніше розгледіти поглядом ззовні українське, пострадянське, європейське, американське тощо життя.
Химерне переплетіння непоєднуваного – свого та чужого, рідного й далекого, сучасного та пережитків минулого, буденного й абсурдного – складається в багатоголосу мозаїку з поезій, прозових мініатюр,
оповідань та есе, написаних у 1994–2017 рр. Читачу варто лише роззирнутися – і він відшукає у персонажах свого повсякдення прототипів притчевих нарисів, вміщених у цьому виданні, – і, можливо, засміється, а може, посмутніє. «Це якщо припустити, що існує якийсь курс», – як зауважив би автор.
«– Паша, – наказує дідові внук, – вимкни цю попсу!
Дід ледве стримується. Онукові дванадцять років, це той вік, коли кожна лайка назавжди осідає в пам’яті. Дід хоче бути взірцем для онука, тому він зціплює зуби й сопить.
Попса?! Це – Роллінґ Стоунз! «Ruby Tuesday»! Це – золотий фонд!
Паша?! Дід не уявляє, щоб він так колись звертався до батьків своїх батьків, навіть подумки. Мабуть, онук від народження чув, що мама так величає його діда, і собі туди ж. Зате «Пася» було чи не першим словом, яке онук вимовив. Дід тоді прохопився сльозою й змирився з тим, що його дочка назвала свого сина Арсеном. Він сприйняв це ім’я, як особисту образу. Бо як таке може бути? Арсенікум – це ж миш’як! Чим їй не підійшов Михайло? (Так звали його батька.) Або Петро (ім’я його діда)?
Або той самий Павло? Це – і сила, і певність, і відповідальність.
Саме такі риси потрібні чоловікові.
– От, – казав він, – був би хлопчику подарунок на все життя!
Але тепер він радий, що дочка його не послухалась.
Арсенчик… Він у них змалку займається іноземними мовами й кунг-фу, минулого літа п’ять тижнів провів по обміну за кордоном, вже поривається водити машину, але ніжки поки що не дістають до педалей. Хіба ж це рівняти до Пашиного дитинства?
Його дружина хотіла мати багато дітей. Щоб вони між собою гралися вдома, на подвір’ї, у школі та щоб старші захищали молодших. На пенсійному обрії їй ввижалися зграї онуків на дачі, серед нагідок і мальв, на тлі кущів малини, черешень і городини.
Паша її висміював.
– У нас, – нагадував він їй, – немає дачі.
– Але ж колись буде, – не сумнівалася дружина» (ст. 35-36).
Я — КИСЕНЬ: Збірка оповідань | Рибницький Сергій
Чи уявляли ви, як звучить космос? Певно, ви спершу подумаєте про «Space Oddity» Девіда Бові. А може, кожної миті Всесвіт розширюється звуками «Блакитного Дунаю» Штрауса?
2084 рік, людство досі спостерігає в телескопи за Марсом – у надії, що одного дня таки пощастить висадитися на поверхні червоної планети і вдихнути на повні груди кисень чужої атмосфери. У відповідь на оптимістичний запит земної цивілізації у скронях гупає кров – так звучить порожнеча, глибини й виміри якої досліджує у своїх оповіданнях Сергій Рибницький. Його герої блукають вулицями Вінниці, поверхнею Марса, губляться між кільцями Сатурна та на периферії української залізниці, щоразу виринаючи з химернішої й небезпечнішої пригоди – або ні (не виринаючи). Бо коли прокручувати реальність у зворотному напрямку, Хепі Енд може стати катастрофою космічних масштабів. Ви коли-небудь слухали «Місячну сонату» навспак?
Ground control to Major Tom – подорож от-от почнеться.
«Місцева психлікарня знайшла прихисток у колишньому гуртожитку технічного університету нашого міста. Дивно. Ще студентом, коли навчався на радіофакультеті, я жив у цьому гуртожитку, ще й як жив. Політех (як називали навчальний заклад мешканці міста) кілька років тому потрапив «під каток» реформ, і левову частку приміщень віддали в оренду фірмам і в користування іншим організаціям.
Один із навчальних корпусів «окупувала» обласна податкова, а інший — державний реєстр нерухомості вкупі з місцевим ЖЕКом, які безсоромно стирали історію сезонними чергами громадян. Мій рідний гуртожиток на чотири поверхи став божевільнею із заґратованими вікнами. Із цих вікон на мене дивилися такі ж заґратовані лиця. Це навіяло мені дуже давні спогади, і я злякався їхньої сили. Тієї сили, що раптом могла мене виказати, якщо я хоча б затремтів від невловимого відчуття космічного жалю. «Політех...» — тихо і зловісно мовили жителі міста, маючи на увазі саме божевільню, а не навчальний заклад. «Політех...»
ПОВНЕ ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У П‘ЯТИ ТОМАХ | Микола Хвильовий. Т. 1. Поезії
Микола Хвильовий (1893–1933) – знакова постать українського модернізму, поет, прозаїк, ідеолог культурного відродження 1920-х років. Поява нашого п’ятитомника — унікальний шанс ознайомитися з найповнішим зібранням його творів. До першого тому увійшли збірки поезій, поеми й окремі вірші, а також декларації і літературні рецензії. Добірку авторських текстів супроводжують дві передмови – портрет письменника від упорядника Ростислава Мельникова та літературознавча розвідка Олега Солов’я. Подані примітки дозволять краще зрозуміти контекст творчості автора. Видання розраховане на якнайширше коло читачів, які цікавляться українською літературою і культурою.
ПОВНЕ ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У П‘ЯТИ ТОМАХ | Микола Хвильовий. Т. 2. Етюди
Микола Хвильовий (1893–1933) – знакова постать українського модернізму, поет, прозаїк, ідеолог культурного відродження 1920-х років. Поява нашого п’ятитомника — унікальний шанс ознайомитися з найповнішим зібранням його творів. У другому томі подано малу прозу та частину епістолярію. Тексти супроводжує передмова Віри Агеєвої, яка прояснює основні мотиви новелістики Хвильового. Подані примітки дозволять краще зрозуміти контекст творчості автора. Видання розраховане на якнайширше коло читачів, які цікавляться українською літературою і культурою.
ШАМПАНСЬКЕ - ПИВО - ШАМПАНСЬКЕ : збірка поезій | Ігор Астапенко
«Шампанське – пиво – шампанське» Ігоря Астапенка – справжня лірична колекція з багатим набором експонатів. Тут ви зможете побачити красиву любов у різних її вимірах, страх неосягнення світу з одвічним пошуком істини, невимовну радість і легкий присмуток, холодну приреченість і відтінь надії, ностальгію і залюблений погляд у майбутнє. А ще автор запросить вас посидіти з ним за одною партою, порибалити сонце на узбережжі Адріатичного моря, прогулятися Відрадним одного з вечорів, зрештою, випити хорошого пива й шампанського.
КАХЛІ : збірка поезій | Андрій Шийчук
Йти узбережжям і відчувати під ногами мокрий пісок, що ховає сліди чужих ніг. Сидіти на березі річки і вчитися у неї, як Сіддхартха, споглядаючи спокійно її плин. Збирати дощову воду в долоні і пити її, вбираючи в себе небо і легкість хмар. Ця поезія тече в нашому тілі кров’ю, бо і вона теж з води. А слова ці ми визбируємо з води, наче тогорічне листя, що набуло нової стихії. Легкість, вітер і вода. Збірка Андрія Шийчука Кахлі зможе провести вас маршрутами слів, течіями думок, із властивими їм коловертями, географічними вказівниками з міста реального у місто фантазійне. Будьте готові до неочікуваного.