Расові епітети або чорна магія поезії Алісії Гарріс
У львівському театрі імені Леся Курбаса відбувся перформанс спеціального гостя фестивалю Алісії Гарріс за участі Гаськи Шиян.
Зустріч почалася з неймовірно сильної та серйозної поезії, яку прочитала напам’ять Алісія. Вірш, який викликав нереальні емоції авторки і захват залу відповідно називався «Деструкція міфу». «Чорна магія наших матерів», — декламувала американська поетеса, і цю магію відчув на собі кожен з присутніх у залі.
Далі американська поетеса прочитала вірш «Південний», в якому висловила біль своє душі і зачепила питання кольору шкіри у її рідному штаті. Расові стосунки на рідній землі авторки є дуже напруженими і водночас близькими, саме тому вірш повний протилежностей і протиріч. Вродлива ніжна жінка ставала сильною вулканічною лавою, лише починала читати свої праці. Алісія була дуже відвертою зі своєю публікою, не тільки тому, що далі почала говорити про дуже інтимні відверті речі,а й тому, що вилила душу у віршах, які лунали сьогодні у стінах театру.
Запальна американка розповіла про свої стосунки з батьком, який навчив її любити мову, релігії, культури, але водночас був жорсткою людиною. Саме про це вірш «Фото мого сорокарічного батька».
А далі вже про відверте… Алісія одразу вибачилася перед тими, хто є консервативними і прочитала вірш «Момент зачаття». Авторка пояснила, що це глибокий момент творення, єднання тіл. «Мене захоплює непереборне відчуття того, що ми з любові можемо стоврити щось», — поділилася пані Гарріс.
Постійно підтанцьовуючи, незмінно кокетлива Алісія розповіла про плід натхнення, яке подарував Львів. ЇЇ дуже надихає архітектура, яку вона обожнює розглядати у різних містах і країнах.
«Під золотою аркою Вірменської церкви, яка видзвонює мелодію старих коханців» — рядок із віршу «Скажу це ніжно», на який надихнула поетку рідна нам архітектура і атмосфера. Також вона поділилася тим, що зберегла цю поезію у записнику. «На комп’ютері все набагато швидше, але на папері усе повільніше народжується, наче вагони: червоний, червоний, білий — і ти не розумієш, звідки білий! На папері краще відображається те, що діється у моєму мозку», — розповіла експресивна розкута американка.
Кульмінацією зустрічі став вірш «Та жінка». Сім років тому Алісія Гарріс написала вірш «Та дівчина» після того, коли чоловік, з яким вона була, сказав, що не хоче виходити з нею на люди. Цей вірш став для неї спробою відновити себе, самоствердитись. За сім років по тому та дівчина виросла і з’явилася поезія — «Та жінка». Вона стала собою, викарбувала себе і саме про цей вірш. «Зорі не засудять нас за те, що ми робимо під ними»,— з такою впевненістю говорила у вірші Алісія. Це вже справді не та дівчинка, для якої «оптимізм – виворотка до сніданку».
Якщо ви хочете відчути силу, ніжність, самотність і любов жінки – вам варто почитати Алісію Гарріс. Вона справді створена бурхливими ріками Міссісіпі і Богом, який творив людей з болота у її ж вірші. Її душа відкрита для світу. Рухи її стегон такі ж розкуті, коли вона читає свої поезії, як і її душа для її читачів.
Автор: Продан Аліна
Фото: Тарасенко Амелія
Далі американська поетеса прочитала вірш «Південний», в якому висловила біль своє душі і зачепила питання кольору шкіри у її рідному штаті. Расові стосунки на рідній землі авторки є дуже напруженими і водночас близькими, саме тому вірш повний протилежностей і протиріч. Вродлива ніжна жінка ставала сильною вулканічною лавою, лише починала читати свої праці. Алісія була дуже відвертою зі своєю публікою, не тільки тому, що далі почала говорити про дуже інтимні відверті речі,а й тому, що вилила душу у віршах, які лунали сьогодні у стінах театру.
Запальна американка розповіла про свої стосунки з батьком, який навчив її любити мову, релігії, культури, але водночас був жорсткою людиною. Саме про це вірш «Фото мого сорокарічного батька».
А далі вже про відверте… Алісія одразу вибачилася перед тими, хто є консервативними і прочитала вірш «Момент зачаття». Авторка пояснила, що це глибокий момент творення, єднання тіл. «Мене захоплює непереборне відчуття того, що ми з любові можемо стоврити щось», — поділилася пані Гарріс.
Постійно підтанцьовуючи, незмінно кокетлива Алісія розповіла про плід натхнення, яке подарував Львів. ЇЇ дуже надихає архітектура, яку вона обожнює розглядати у різних містах і країнах.
«Під золотою аркою Вірменської церкви, яка видзвонює мелодію старих коханців» — рядок із віршу «Скажу це ніжно», на який надихнула поетку рідна нам архітектура і атмосфера. Також вона поділилася тим, що зберегла цю поезію у записнику. «На комп’ютері все набагато швидше, але на папері усе повільніше народжується, наче вагони: червоний, червоний, білий — і ти не розумієш, звідки білий! На папері краще відображається те, що діється у моєму мозку», — розповіла експресивна розкута американка.
Кульмінацією зустрічі став вірш «Та жінка». Сім років тому Алісія Гарріс написала вірш «Та дівчина» після того, коли чоловік, з яким вона була, сказав, що не хоче виходити з нею на люди. Цей вірш став для неї спробою відновити себе, самоствердитись. За сім років по тому та дівчина виросла і з’явилася поезія — «Та жінка». Вона стала собою, викарбувала себе і саме про цей вірш. «Зорі не засудять нас за те, що ми робимо під ними»,— з такою впевненістю говорила у вірші Алісія. Це вже справді не та дівчинка, для якої «оптимізм – виворотка до сніданку».
Якщо ви хочете відчути силу, ніжність, самотність і любов жінки – вам варто почитати Алісію Гарріс. Вона справді створена бурхливими ріками Міссісіпі і Богом, який творив людей з болота у її ж вірші. Її душа відкрита для світу. Рухи її стегон такі ж розкуті, коли вона читає свої поезії, як і її душа для її читачів.
Автор: Продан Аліна
Фото: Тарасенко Амелія