Розмова про тонкі речі: чи є шизоїдною українська література
Найбільш дивна та провокативна подія часопису «ШО», за визначенням її учасників, пройшла у рамках цьогорічного Форуму видавців під назвою «Шизоїдність як простір уможливлення в сучасній українській літературі».
«Наші письменники наповнені цим роздвоєнням. Ми не кажемо, що вони хворі, але в них є щось підозріле», — зазначив модератор Володимир Єшкілєв, неординарний український есеїст, прозаїк та поет. На дискусії поговорили про «пікантну» підозрілість і на скільки вона загрожує нам тотальним розповсюдженням шизоїдних розладів через літературні твори.
Роман Кечур, професіонал, доктор психіатрії та психоаналітик, розповів про шизоїдність, її найголовнішу та найпомітнішу ознаку, а також охопив спектр значення впливу шизоїдності на культуру:
«Якщо визначати, що таке шизоїдність не для професіоналів, а просто для тих, хто цікавиться цією темою, то варто зазначити, що шизоїдний розлад – це не завжди хвороба, адже існують шизоїдні здорові люди».
«Базовою ознакою шизоїдної людини є складність комунікації. Така особа ніколи не знає, чи занадто близько чи занадто далеко ви знаходитеся. У той час, як тільки ви наближаєтеся до неї, вона відчуває, що намагаєтеся влізти в її голову, при зворотній дії, тобто, коли віддаляєтеся, вона думає, що ви її покидаєте».
«Я думаю, що українська культура загалом є достатньо шизоїдна. Тому що шизоїдність виникає як результат. Це не є щось запрограмоване, це є результат на погане відношення. Проте, якщо дивитися з іншої сторони, шизоїдними людьми було створено найкращі прояви культури».
Тетяна Трофименко, літературна критикиня, поділилася своїми міркуваннями на «гостру» тему дискусії:
«Сучасна українська література – це абсолютно шизоїдний простір. Кого б ми не взяли із сучасних українських письменників, ми справді бачимо це роздвоєння, намагання наблизитися і дистанціюватися».
Якщо говорити про критику шизоїдів, то варто зазначити та зрозуміти для себе, що вони не впадають у депресії, у них не існує ніяких маніакальних образ та інших такого ж типу речей, їм просто байдуже. Вони живуть за іншими правилами, в яких шизоїдів абсолютно не цікавить, як їх оцінює хтось інший.
«У сучасного українського письменника планка байдужості дуже високо стоїть. Навіть якщо докласти зусиль для того, щоб критикувати. Ці старання просто розбиваються об цей позолочений постамент високого статусу українського письменника, — зазначила Тетяна Трофименко. — Тому доводиться переходити на гонзо-критику чи навіть за межі шляхетного дискурсу для того, щоб достукатися до письменника чи іншого діяча культури. Аби він відчув, що не тільки в режимі поклоніння відбувається оцінювання його творчості».
Марія Галіна, європейська і російська письменниця, одна з найбільш професійних дослідників теми, як зазначив модератор, розбавила дискусію рятівними меседжами:
«За визначенням, будь-який літератор – це, звичайно, шизофренік. Тому що, він пише про різних людей, маніфестує думки і точки зору, з якими, можливо, його внутрішнє «я» не погоджується. Тим не менш, якщо він це переконливо викладає, то він повністю стає на позицію іншої людини».
«Ми взагалі не можемо говорити про те, що література належить здоровим людям. Якщо у письменника одна ідентичність, а не роздвоєння особистості, якщо він відчуває себе цілісною людиною, то тоді його тексти нікому не будуть цікаві й потрібні».
Володимир Єшкілєв під час заходу намагався розбирати тему по мікрочастинках, завалюючи учасників питаннями. Зокрема, на завершення події, звернувся до психоаналітика Романа Кечура із контроверсійним питанням: «Чи читання шизоїдної літератури може перетворити здорову людину на шизоїда?»
«Ви вже надто гіперболізуєте свій вплив на людей. Це залежить зовсім не від того, які книжки читають. Від того, які книги ми читаємо залежить загальний рівень нашої культури. Чим кращі книги, тим ми стаємо освіченішими, - зазначив психоаналітик. – І взагалі, я б не хотів, дивитися на шизоїдність очима медика, краще все ж таки залишатися в тому полі культури, а не медицини».
Наступною естафету питань від неперевершеного модератора прийняла Марія Галіна. Цього разу від блоку медицини Володимир Єшкілєв перейшов до політики: «Чи не перебуває шизоїдна література і культура в якомусь резонансі із шизоїдною політикою?»
«Якщо це література, а не соціальне замовлення, то скоріш за все вона входить в протифазу з пропагандою, і так, на мою думку, повинно бути. Попри те, шизоїди живуть за своєю концепцією світу, тому на них пропагандистські теорії не впливають», – підкреслила письменниця.
Автор: Боднар Лілія
Фото: Костик Галина
Тетяна Трофименко, літературна критикиня, поділилася своїми міркуваннями на «гостру» тему дискусії:
«Сучасна українська література – це абсолютно шизоїдний простір. Кого б ми не взяли із сучасних українських письменників, ми справді бачимо це роздвоєння, намагання наблизитися і дистанціюватися».
Якщо говорити про критику шизоїдів, то варто зазначити та зрозуміти для себе, що вони не впадають у депресії, у них не існує ніяких маніакальних образ та інших такого ж типу речей, їм просто байдуже. Вони живуть за іншими правилами, в яких шизоїдів абсолютно не цікавить, як їх оцінює хтось інший.
«У сучасного українського письменника планка байдужості дуже високо стоїть. Навіть якщо докласти зусиль для того, щоб критикувати. Ці старання просто розбиваються об цей позолочений постамент високого статусу українського письменника, — зазначила Тетяна Трофименко. — Тому доводиться переходити на гонзо-критику чи навіть за межі шляхетного дискурсу для того, щоб достукатися до письменника чи іншого діяча культури. Аби він відчув, що не тільки в режимі поклоніння відбувається оцінювання його творчості».
Марія Галіна, європейська і російська письменниця, одна з найбільш професійних дослідників теми, як зазначив модератор, розбавила дискусію рятівними меседжами:
«За визначенням, будь-який літератор – це, звичайно, шизофренік. Тому що, він пише про різних людей, маніфестує думки і точки зору, з якими, можливо, його внутрішнє «я» не погоджується. Тим не менш, якщо він це переконливо викладає, то він повністю стає на позицію іншої людини».
«Ми взагалі не можемо говорити про те, що література належить здоровим людям. Якщо у письменника одна ідентичність, а не роздвоєння особистості, якщо він відчуває себе цілісною людиною, то тоді його тексти нікому не будуть цікаві й потрібні».
Володимир Єшкілєв під час заходу намагався розбирати тему по мікрочастинках, завалюючи учасників питаннями. Зокрема, на завершення події, звернувся до психоаналітика Романа Кечура із контроверсійним питанням: «Чи читання шизоїдної літератури може перетворити здорову людину на шизоїда?»
«Ви вже надто гіперболізуєте свій вплив на людей. Це залежить зовсім не від того, які книжки читають. Від того, які книги ми читаємо залежить загальний рівень нашої культури. Чим кращі книги, тим ми стаємо освіченішими, - зазначив психоаналітик. – І взагалі, я б не хотів, дивитися на шизоїдність очима медика, краще все ж таки залишатися в тому полі культури, а не медицини».
Наступною естафету питань від неперевершеного модератора прийняла Марія Галіна. Цього разу від блоку медицини Володимир Єшкілєв перейшов до політики: «Чи не перебуває шизоїдна література і культура в якомусь резонансі із шизоїдною політикою?»
«Якщо це література, а не соціальне замовлення, то скоріш за все вона входить в протифазу з пропагандою, і так, на мою думку, повинно бути. Попри те, шизоїди живуть за своєю концепцією світу, тому на них пропагандистські теорії не впливають», – підкреслила письменниця.
Автор: Боднар Лілія
Фото: Костик Галина