Сильні жінки про життя
24-й Форум видавців дивує своїх відвідувачів не лише майстер-класами, літературними читаннями та дискусіями, а й мотиваційними шоу. 16 вересня у «Копальні кави» про найголовніші цінності людини розповідали жінки, чиї історії увійшли у книгу Мар’яни Савки «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину». У події брали участь деякі з героїнь твору: Ольга Герасим’юк, Лариса Денисенко, Зоя Казанжи, Олександра Бакланова та Ірина Снітинська.
На початку шоу слово було надано журналістці та телеведучій Ользі Герасим’юк: «Коли моя бабуся збожеволіла та наклала на себе руки, я вперше прочитала тоді забороненого Ніцше. У своїй книзі він сказав, що рівність — це кричуща несправедливість. Мені здалося неправильним те, як я зрозуміла його. Але зараз я вважаю, що рівність – це дистанція, якої не існує. Рівність нам не дається. Ніхто ніколи не зміг її досягти.
У нас в усіх різні уявлення, різні бажання. Що з цим робити? Примус до рівності я вважаю злочином. Ми живемо із різними комплексами, які поборюємо, з особистими болями. Дискримінація – найгірша форма нерівності. Вона немає ніякої спільної манери. Це те, що непотрібно суспільству. А от нерівність – вона востребувана».
Зоя Казанжи розповіла про особисту незалежність: «Що таке особиста незалежність – питання філософське. Особисто я, чуючи слово «незалежність», згадую свою подругу, яка залишила все, та поїхала до університету... Незалежність мозку – це коли ти дозволяєш собі розмовляти на табуйовані теми. Я думаю, що незалежність – це бути самим собою. Чути себе дуже тяжко. Але, окрім нас самих, ніхто не зробить нас щасливими. Багато хто живе несвоїм життям. Незалежна людина - це та людина, яка вміє знаходити гармонію з самим собою».
Ірина Снітинська, тренер з риторики та ораторської майстерності, поділилася власними міркуваннями щодо свого життя та життя цілком: « Я дуже щаслива, що знайшла відповіді на два головні питання «Хто я?» та «Чого я хочу?». Кожен із нас може жити саме так, як він захоче. Не варто присвячувати життя тому, з ким не хочеш бути, не варто витрача
ти свою енергію і свій час на нудні і нецікаві речі. Ми живемо надзвичайно стрімко. І якщо у шаленому темпі життя зупинитися хоча б на секунду, можна побачити солодкі миті».
Наступною про справедливість розповіла Ірина Вітовська: «В нас можуть бути абсолютно різні погляди, але ми всі відчуваємо несправедливість. Справедливість дуже розпливчата, кожен сприймає її по-своєму. Але навіть дитина може зроз
уміти, що з нею поводяться несправедливо. Реакція може бути різною – вона починає плакати або кричати. Так само реагує суспільство. Але якщо ми згуртуємося і почнемо творити свої маленькі справедливості, суспільство почне змінюватися».
Своїми міркуваннями про внутрішню свободу поділилася Олександра Бакланова: «Вільна людина оцінює себе належно. Вона не піде на провокацію, не візьме хабар. Якщо запитати будь-кого, чи хоче він свободи, то очевидно відповідь буде «так». Але ми маємо розуміти, що ми можемо взяти свободи стільки, скільки в нас є відповідальності - напевно, для мене це і є найголовніше визначення такого складного поняття. Я думаю, що набагато важливіше те, що кожен з вас думає у цей момент, аніж те, що зараз сказала я і мої колеги».
Про шлях до толерантності розповіла продюсер, музикантка і вокалістка — Соломія Чубай: «Насправді я ніколи не була толерантна», — зізналася вона. — Думаю, що у кожного з нас усередині є маленька дитина. Ми самі її б’ємо та ображаємо. А так виходить через те, що ми думаємо, що інші знають краще як нам жити ніж ми самі. Буває, людина стає скаліченою, бувають моменти коли їй не хочеться жити. І в такі моменти треба почати загоювати рани своєї дитини, задовольняти її проблеми. Потім ця дитина стане підлітком за яким так само треба доглядати. І невдовзі з цієї маленької дитинки виросте доросла людина. Вона стане гармонійною частинкою Вас».
Автор: Цаценко Євгенія
Фото: Тарасенко Амелія
Зоя Казанжи розповіла про особисту незалежність: «Що таке особиста незалежність – питання філософське. Особисто я, чуючи слово «незалежність», згадую свою подругу, яка залишила все, та поїхала до університету... Незалежність мозку – це коли ти дозволяєш собі розмовляти на табуйовані теми. Я думаю, що незалежність – це бути самим собою. Чути себе дуже тяжко. Але, окрім нас самих, ніхто не зробить нас щасливими. Багато хто живе несвоїм життям. Незалежна людина - це та людина, яка вміє знаходити гармонію з самим собою».
Ірина Снітинська, тренер з риторики та ораторської майстерності, поділилася власними міркуваннями щодо свого життя та життя цілком: « Я дуже щаслива, що знайшла відповіді на два головні питання «Хто я?» та «Чого я хочу?». Кожен із нас може жити саме так, як він захоче. Не варто присвячувати життя тому, з ким не хочеш бути, не варто витрача
ти свою енергію і свій час на нудні і нецікаві речі. Ми живемо надзвичайно стрімко. І якщо у шаленому темпі життя зупинитися хоча б на секунду, можна побачити солодкі миті».
Наступною про справедливість розповіла Ірина Вітовська: «В нас можуть бути абсолютно різні погляди, але ми всі відчуваємо несправедливість. Справедливість дуже розпливчата, кожен сприймає її по-своєму. Але навіть дитина може зроз
уміти, що з нею поводяться несправедливо. Реакція може бути різною – вона починає плакати або кричати. Так само реагує суспільство. Але якщо ми згуртуємося і почнемо творити свої маленькі справедливості, суспільство почне змінюватися».
Своїми міркуваннями про внутрішню свободу поділилася Олександра Бакланова: «Вільна людина оцінює себе належно. Вона не піде на провокацію, не візьме хабар. Якщо запитати будь-кого, чи хоче він свободи, то очевидно відповідь буде «так». Але ми маємо розуміти, що ми можемо взяти свободи стільки, скільки в нас є відповідальності - напевно, для мене це і є найголовніше визначення такого складного поняття. Я думаю, що набагато важливіше те, що кожен з вас думає у цей момент, аніж те, що зараз сказала я і мої колеги».
Про шлях до толерантності розповіла продюсер, музикантка і вокалістка — Соломія Чубай: «Насправді я ніколи не була толерантна», — зізналася вона. — Думаю, що у кожного з нас усередині є маленька дитина. Ми самі її б’ємо та ображаємо. А так виходить через те, що ми думаємо, що інші знають краще як нам жити ніж ми самі. Буває, людина стає скаліченою, бувають моменти коли їй не хочеться жити. І в такі моменти треба почати загоювати рани своєї дитини, задовольняти її проблеми. Потім ця дитина стане підлітком за яким так само треба доглядати. І невдовзі з цієї маленької дитинки виросте доросла людина. Вона стане гармонійною частинкою Вас».
Автор: Цаценко Євгенія
Фото: Тарасенко Амелія