Журналістські стандарти, фейки і снігурі: чи говорять ЗМІ правду?
«Найбільшим міфом про впливовість українського телебачення є міф про впливовість українського телебачення. Нам постійно кажуть про засилля політичної реклами, але от хто із вас формує свою думку на основі реклами, яку ви побачили по телевізору?» - Андрій Куликов.
Український радіо- і телеведучий з багаторічним стажем, один із засновників «Громадського радіо» Андрій Куликов на 25 BookForum провів майстер-клас «Стандарти журналістики та журналістська етика – перевірка війною».
Хто придумав стандарти?
Розуміння необхідності впровадження професійних журналістських стандартів виникло давно. Ще у 1954 році на ІІ всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів було прийнято Декларацію принципів поведінки журналістів, яка, зокрема, визначає принцип достовірності: «журналіст зобов’язаний подавати інформацію, посилаючись на факти, походження яких він (вона) знає».
Багатолітній досвід світової журналістики дав можливість сформувати шість основних професійних стандартів новинної та аналітичної журналістики. Ці стандарти визнаються більшістю українських медійних організацій (Інститут Масової Інформації, Детектор Медіа, Інститут демократії ім. Пилипа Орлика, Інтерньюз-Україна, Комісія з журналістської етики) і базуються на засадах редакційних політик таких світових ЗМІ, як BBC, Ройтерс, Франс-Прес, Дойче Велле.
Шість загальноприйнятих стандартів: баланс думок, достовірність, відокремлення фактів від коментарів, точність, повнота, оперативність.
Кожен журналіст з процесом набуття професійного досвіду визначає власні стандарти, яких дотримується під час роботи над матеріалами.
Головне – бути небайдужим
Основні журналістські стандарти для Андрія Куликова: чесність, точність, неупередженість, небайдужість:
У грудні 2014 року проросійські та російські ЗМІ поширили новину про те, що українських школярів вчать вбивати снігурів та захищати синиць. Детально у новині йшлось наступне: «На думку українських педагогів, синиця, маючи жовто-блакитне забарвлення, символізує собою Україну, а червоногрудий снігур, уособлює імперське червоне зло на ім’я СРСР і його правонаступника – Росію».
Звичайно, для українців ця новина стала просто хорошим жартом, але чи можемо ми бути певні, що росіяни не сприйняли це сезйозно?
Довіряй, але перевіряй. Можна двічі
Багатолітній досвід світової журналістики дав можливість сформувати шість основних професійних стандартів новинної та аналітичної журналістики. Ці стандарти визнаються більшістю українських медійних організацій (Інститут Масової Інформації, Детектор Медіа, Інститут демократії ім. Пилипа Орлика, Інтерньюз-Україна, Комісія з журналістської етики) і базуються на засадах редакційних політик таких світових ЗМІ, як BBC, Ройтерс, Франс-Прес, Дойче Велле.
Шість загальноприйнятих стандартів: баланс думок, достовірність, відокремлення фактів від коментарів, точність, повнота, оперативність.
Кожен журналіст з процесом набуття професійного досвіду визначає власні стандарти, яких дотримується під час роботи над матеріалами.
Головне – бути небайдужим
Основні журналістські стандарти для Андрія Куликова: чесність, точність, неупередженість, небайдужість:
Що таке небайдужість журналістів? Це не означає стати на чийсь бік, це - бути небайдужим до виконання свого завдання здобути інформацію, обробити її і в зручний для аудиторії спосіб подати так, щоб люди могли робити власні висновки. Журналіст не повинен будь-що нав’язувати, він повинен запропонувати матеріал для самостійного аналізу слухачами, читачами, глядачами.Як приклад, під час Євромайдану «Громадське радіо» зробило серію «Голоси Майдану»: записували десять-двадцять людей на Майдані й завантажували в інтернет. Згодом, щоб збалансувати думки, журналісти пішли на Антимайдан і записали за формою те саме. У той період слухачами радіо були переважно прихильники Майдану, але вони змогли почути думки людей, які стояли «по той бік барикад».
Коли говорять про інформаційну безпеку і роль журналістики, то я вважаю, що журналістика – це, справді, один із засобів підтримки інформаційної безпеки. Людина, яка введена в оману, не знає як їй діяти, вона доходить висновків і починає діяти так, що наступний крок може її остаточно занапастити. Людина, яка знає більше, ніж вірить, вона розуміє, де потрібно потерпіти, а де – взяти в руки ломаку і фізично відстоювати свої права. Згадаймо Ілловайськ: люди, які аналізували інформаційні повідомлення, розуміли, що противник готується до наступу. А ми готували «парад перемоги», захоплювалися новою технікою.Не фейком єдиним
Одним із правил журналістики має бути не поширювати стереотипні уявлення про інших людей не говорити «усі жінки хочуть гарно вдягатись», а «усі чоловіки люблять пити пиво». Ми часто кажемо такі речі і не замислюємось про те, що це відверта неправда, бо всі люди різні. Журналіст, як людина, яка несе пряму відповідальність за свої слова, повинен розуміти, що на кожну тезу має бути декілька аргументів, які її підтвердять або спростують і декілька коментарів від різних людей. Зараз дуже люблять казати «з’явились фейкові новини, ми в оточенні фейків, ми досі не розробили стратегії, як з ними боротись, бо це новітнє явище». Я зростав у країні фейкових новин – у Радянському Союзі. Я вважаю, що «фейк» - це один із тих термінів, яким прикривають або власне небажання, або власну нездатність ефективно протидіяти. За цим терміном маскують принаймні два різновиди новин: несправжні і неправдиві. Неправдиві новини – це вигадка. Несправжня новина – це новина, яка створює враження її значущості, а насправді вона нам ні про що не говорить.На інформаційному порталі «Збруч» в квітні 2017 року був опублікований матеріал «Фейкові новини мають довгу історію». У статті йдеться про те, що не лише сучасні ЗМІ перенасичені вигаданими та перекрученими новинами. У період Давнього Єгипту, Раннього Середньовіччя, Французької революції, Першої та Другої світових воєн спочатку влада, а далі інформаційні служби «корегували» новини на власний лад. Тобто «фейки» існували завжди, але називали їх по-різному.
У грудні 2014 року проросійські та російські ЗМІ поширили новину про те, що українських школярів вчать вбивати снігурів та захищати синиць. Детально у новині йшлось наступне: «На думку українських педагогів, синиця, маючи жовто-блакитне забарвлення, символізує собою Україну, а червоногрудий снігур, уособлює імперське червоне зло на ім’я СРСР і його правонаступника – Росію».
Звичайно, для українців ця новина стала просто хорошим жартом, але чи можемо ми бути певні, що росіяни не сприйняли це сезйозно?
У травні я був на Донеччині і на площі Леніна почув таке звинувачення: «Чому українське телебачення розповідає про Небесну сотню, але мовчить про загибель людей у шахтах». Але я бачив сюжети про аварії в шахтах і назвав їм конкретні випуски, канали. Багато людей цього не бачили і їм нав’язали думку, що для українського телебачення важливіше життя людей із Центральної та Західної України та начхати на життя тих, хто зі сходу. Незважаючи на атмосферу ненависті — вони дослухалися. Це не змінило настрою, але мені здалося, що я побачив в очах кількох людей усвідомлення того, що, можливо, реальність не така, як їм казали.
Довіряй, але перевіряй. Можна двічі
У 2014 році проходили брифінги і Міністерства надзвичайних ситуацій, і Генерального штабу ЗСУ, і Міністерства оборони. Серед їхніх даних було багато корисних, але деякі повідомлення вражають своєю беззмістовністю. Наприклад, сьогодні ми чуємо, що від початку АТО відремонтовано 11 087 одиниць бойової техніки, через два дні вже відремонтовано 11 212 одиниць. Так триває декілька наступних місяців, але про що насправді кажуть ці числа? Якщо не пояснити, скільки техніки відремонтовано після бойових пошкоджень, скільки після зберігання на складах. Тобто нам дають лише ілюзію інформації. А от на підставі того, що ми знаємо причини цих ремонтів - у нас у голові виникає цілісна картина, на основі якої можна робити висновки.«Наша справа брава ми переможемо», - сьогодні журналісти вже не мають права скочуватись до таких гасел. Вони повинні повідомити аудиторії про те, що сталось, де, з ким та чому. Ворог у цій війні дуже потужний, тому потрібні завжди бути в «журналістському тонусі». Будь-яка брехня, неточність, замовчування вибиває з лав тих, хто відстоює незалежність, свободу. І це не залежить від того, які негайні вигоди матиме брехня. Такі речі можуть вибити одну людину, двох, двадцять тисяч, а потім, можливо, й мільйони.
Автор - Дарина Шалова
Фото - Наталія Коломоєць