Ілюстрації до літературних текстів: що то таке і з цим їх їсти

Ілюстрації до літературних текстів: що то таке і з цим їх їсти

19 вересня у межах 27 BookForum відбулася дискусія «Переклад літератури у візуальне: про взаємодію ілюстрації з текстом». Учасники події: Романа Романишина, Андрій Лесів, Катерина Міхаліцина, Богдана Давидюк, Роман Малиновський.

Під час дискусії мова йшла про те, як трансформується текст і як в подальшому він відображається у візуальному. Адже книжка – це комплексний продукт: вона ж не лише про словесну складову, яка є основою цього продукту, а й про працю багатьох людей, зокрема - ілюстраторів. Читач спершу бачить обкладинку і можливо задумується чи читати анотацію книжки, чи відкласти її назад на поличку. Людина може обирати книгу за декількома факторами: назва книги, автор або ілюстрації. 

Першою книгою, для якої Богдана Давидюк створила ілюстрації, стала «Риб’яча кров» Їржі Гаїчека видавництва «Комора». «Ти ніби вриваєшся в цей текст і розумієш, що в тебе є мінімум обсягу для того, щоб показати щось і розповісти. Зате є максимум ідей, які ти хочеш втиснути».

У 2003 році Андрій Лесів створив свою першу обкладинку для книги Ерленда Лу «Наївний.Супер», що друкувалася у видавництві «Літопис». Гайда Наталка створила неймовірні ілюстрації для книги Катерини Міхаліциної «Бабусина господа». Для неї це була перша зроблена від початку й до кінця книга.

Ілюстрація книжки – це творча праця, яка підпорядкована тексту. Чи сковує такий формат ілюстраторів?

Андрій Лесів: «Коли ми починаємо працювати з текстом, ми одразу намагаємось домовитися з автором про субординацію. Ми виступаємо як партнери і сприймаємо цю роботу як партнерську. Ми намагаємося зробити візуальний супровід, паралельну дорогу, якою йде читач». 

Богдана Давидюк: «З цим є певні складнощі звичайно, бо є проєкти на яких можна викластися по максимуму, тобто продумати якусь візуальну частину, а є проєкти, де рамки затиснуті. Відповідно хочеться якось по максимуму затриматися власне в цій роботі. Саме тому я розумію, що це робота з іншою стороною: є видавець, є автор, і є ще одна, моя історія».

Наскільки важливо прочитати твір до початку створення ілюстрацій?

Андрій Лесів: «Звичайно, якщо ми говоримо про ілюстрації текстів цілісно, то без прочитання не обійтися, а іноді - взагалі почитати декілька разів. Ти мусиш зрозуміти його сенс між рядків і відчути те, що не лягло в літери, те що не лягло в рядки, але те, що мав на увазі автор».

Богдана Давидюк: «Насправді я теж собі не уявляю собі роботу, без ознайомлення із текстом. Відбувається певний пошук, тобто настрій, з яким я зайшла в книгу, певний матеріал, який вже я отримала». 

Для письменника завжди найкращою книгою є та, яку він написав останньою. Чи є у практиці ілюстраторів таке?

Андрій Лесів: «Ми завжди кажемо, що остання книжка найулюбленіша. Це логічно, що ти живеш цим проєктом, ти живеш взагалі в цьому процесі зараз. З кожною книжкою ти стаєш досвідченішим, знаєш більше. Тому найновіша книжка – найулюбленіша і здається найкращою. Іноді виникає таке дивне відчуття, такий комплекс провини перед своєю попередньою книжкою: тобі здається, що, може, ти не надто багато уваги їй приділив». 

Зважаючи на все вищесказане, ілюстрація - це не тільки важливий елемент візуалізації історій, написаних в книжках, але й цілком окрема і особлива історія, яку розповідає нам ілюстратор.

Дивіться подію онлайн:

27 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.

Авторка матеріалу: Юлія Зуб