Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука

Анотація

«Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука» Аліни Понипаляк

ТЕМАТИКА КНИГИ

Історія України, ХХ століття, національно-визвольна боротьба.

ОПИС КНИГИ ОСТАННІЙ КОМАНДИР УПА. ЖИТТЯ І БОРОТЬБА ВАСИЛЯ КУКА

Є люди-епохи, а є люди — кілька епох. Такою особистістю був останній командир УПА Василь Кук. Він народився до Першої світової, пережив лихоліття Другої світової, розквіт і згортання діяльності УПА, потрапив у радянський полон і разом з Україною отримав омріяну свободу в 1991-му. Як сімейна скрута вплинула на його погляди? Коли він загорівся ідеєю збройної боротьби? Як пережив смерть братів Ілька й Іларія, яких стратили за українську державність? Як вибудовував мережу ОУН у Дніпропетровську й перебував у підпіллі на Волині й Галичині? Як продовжував тиху боротьбу в 1970–1980 роки й отримав «друге дихання» після незалежності? На всі ці питання відповідає історикиня Аліна Понипаляк.

ДЛЯ КОГО КНИГА "ОСТАННІЙ КОМАНДИР УПА. ЖИТТЯ І БОРОТЬБА ВАСИЛЯ КУКА" АЛІНА ПОНИПАЛЯК

Для широкого кола читачів, усіх, хто хоче зануритися в життєву атмосферу покоління, яке виборювало незалежність України в середині ХХ століття та розвінчати міфи й таємниці навколо останнього командира УПА.

ЧОМУ ВАРТО КУПУВАТИ ЦЮ КНИГУ?

Авторка дослідила архівні дані та спомини людей, які особисто знали Василя Кука, поспілкувалася з рідними, побувала там, де він народився, жив і творив. Усе це допомогло показати, яким був Кук і як він боровся за українську незалежність.

ПРО АВТОРКУ

Аліна Понипаляк - кандидатка історичних наук, дослідниця українського визвольного руху, науковиця Національного музею історії України, співкоординаторка громадської ініціативи «ВимкниРосійське».

КНИЖКИ НА СХОЖУ ТЕМАТИКУ

«Скоропадський і Крим. Від протистояння до приєднання» Сергій Громенко, «Наш Формат», 2021 рік

«Перспективи української революції» Степан Бандера, «Наш Формат», 2020 рік

ВІДГУКИ ПРО КНИГУ ОСТАННІЙ КОМАНДИР УПА. ЖИТТЯ І БОРОТЬБА ВАСИЛЯ КУКА

Ця біографія Василя Кука — не перша книжка українських істориків про нього і, напевно, не остання. Але точно найповніша, написана з використанням найбільшого масиву джерел. Авторка не тільки скористалася можливостями відкритого доступу до архівів КДБ в межах декомунізації, а й ретельно попрацювала із приватними документами генерала і родини. — Володимир В’ятрович, історик

Василь Кук — одна з найцікавіших історичних дійових осіб «війни після війни». Людина, яка знала всіх і все про підпілля. Вийшов живим з КДБ і переміг червону Москву. Дожив до незалежності України, яка хоч і не стала УССД в її бандерівській версії, але шанує героїку визвольної боротьби. І «Слава Україні!» — це наше гасло. — Вахтанг Кіпіані, головний редактор «Історичної правди»

НАЙКРАЩІ ЦИТАТИ КНИЖКИ

Про трагічну долю сім’ї Кука

Історія Василя Кука і його родини є багато в чому показовою та унікальною для того часу. Всі діти Степана Матвійовича й Парасковії Федорівни були членами або симпатиками ОУН. Молодшого брата Кука — Іларія — за активну діяльність в ОУН і причетність до справи Ясінських ще в 1938 році стратила польська влада. Филимона й Івана, що належали до Юнацтва ОУН, радянський режим у 1940-му заарештував і засудив до восьми років тюремних таборів. Сестра Єва також належала до ОУН і була дружиною оунівця «Медведя», який загинув у 1945-му на Стрийщині, а вона сама померла від хвороби серця в 1946-му. У 1954 році потрапив до рук окупантів і сам Василь Кук. На жаль, трагедія родини Куків не була поодинокою. Якщо згадати сімейні історії інших діячів ОУН і УПА, наприклад, Степана Бандери, то його братів Богдана, Олександра й Василя замордували окупанти, а сестер вислали в Сибір. Навіть батька Степана Бандери, греко- католицького священника Андрія, розстріляли енкавеесники.

Про любов до навчання Василя Кука

Василь дуже любив гімназію. У цих стінах Василеві було дуже «рідно»: тут навчалися переважно українці. Викладачі теж були українцями, більшість з них пройшла Першу світову війну й боролася за українську державність в 1917–1921 роках. А ще Василь любив гімназію за те, що в кожному її класі були книжкові шафи. Василь з великою повагою ставився до книжок — не че рез те, що вони багато коштували, а тому, що вважав їх скарбницею знань. Він спрагло брався за все, що потрапляло в руки, і хапав кожне слово. Бідність мотивувала його навчатися: аби стати людиною й відірватися від поля й землі, якої насправді майже не було, мусиш дуже старатися. Стимулом були й батькові слова: «Що я вам можу дати, діти, окрім знань, які не у важкій торбі за плечима носити?».