Пальці поміж піском

Анотація

Історія любові на тлі диктатури пролетаріату.

НАПРЯМОК КНИГИ

Художня література, роман, історія, Радянський Союз, 50-ті роки.

ПРО КНИЖКУ «ПАЛЬЦІ ПОМІЖ ПІСКОМ» СТЕПАНА ПРОЦЮКА

Життя — це «один вибраний сценарій зі знехтуваних або відхилених багатьма іншими». Що вибирає хлопчик Сосо: священство чи тиранію? Що обере композитор Федір: кохання всього життя чи шлюб з нелюбою жінкою заради кар’єри? Як заслужена артистка потрапить до психіатричної лікарні? Чи зречеться студент Іван ідеї про соборну Україну і що вибере його друг-націоналіст Микита?

На тлі радянської України 1950-х і культу Сталіна розгортаються драми людей, які роблять свій вибір у світі болю і страждання. Проминає усе, тільки жага до життя «має подекуди шанси вистояти під усіма пальцями перемін і піском зречення...».

КОМУ КНИГА «ПАЛЬЦІ ПОМІЖ ПІСКОМ» БУДЕ КОРИСНОЮ?

Для широкого кола читачів, усіх поціновувачів вітчизняної художньої літератури, жанрів історичного та любовного роману.

ЧОМУ НЕОБХІДНО ПРИДБАТИ КНИГУ «ПАЛЬЦІ ПОМІЖ ПІСКОМ» СТЕПАНА ПРОЦЮКА?

Роман актуально звучить у симфонії вічної боротьби України за належне й самостійне існування. Тоді й зараз були і є люди, які вибирають між «зручним» життям і справедливістю, є піддатливі і стійкі. Про це — у новому творі Степана Процюка.

ПРО ПИСЬМЕННИКА СТЕПАНА ПРОЦЮКА

Степан Процюк — сучасний український письменник, лауреат багатьох літературних премій. Автор понад 30 книжок для дорослих і дітей, які вийшли накладом більше 100 тисяч примірників, за що удостоєний відзнаки «Золотий письменник України». Його твори перекладені кількома мовами. Веде ютуб-канал «Письменник про письменників», член ПЕН-клубу.

ВІДОМІ ЦИТАТИ ІЗ КНИЖКИ «ПАЛЬЦІ ПОМІЖ ПІСКОМ»

Утім, однієї особливо довгої осінньої ночі... Згадав свою Надєжду. Він не хотів її смерті. Не хотів, щоб вона стрілялася. Вона підставила його. А Васілій і Свєтлана втратили матір. Плакав тоді на похороні дружини від безсилля. Жодна сльозинка вождя не потрапила в радянські газети. Великий Сталін, великий Генералісімус і друг кожної радянської людини не повинен, ніколи й ніде, проявляти дрібнобуржуазну сентиментальність. Але сентиментальності не було. Вона зникла ще замолоду. Вона, як писали його непартійні біографи, зникла тоді, коли померла його перша дружина і він кидався на похороні за нею в могилу. Якщо він пізнав любов до жінки, то це була Катерина Сванідзе, що несподівано захворіла на сухоти, залишивши сина Якова. Після того як Сосо Джуґашвілі витягнули з могили дружини, народився Йосиф Сталін.

Запах Клавдії вилазив на диван. Вільно бродив чотирма кімнатами, навіть його кабінетом. Умощувався на люстру й реготав з Федора, особливо після знайомства з Оксаною:

— Казав, не одружуйся з нею, бо це як із КПРС одружитися! Просив, не шукай собі комфорту! Попереджував, не тішся своєю квартирою!

Запах відторгнення наростав. Було іноді неможливо доторкатися до своєї законниці. Про таке ніде не можна було прочитати, про таке ніхто не говорив. Усе в СРСР, що не стосувалося партії, треба було пізнавати навпомацки, як кріт або осліплений.