Літературна премія. Видимий спектр: розмова з авторами та перекладачами
Щорічна всеукраїнська літературна премія присуджується автору або перекладачеві за оригінальний чи перекладений художній твір, що вперше опублікований українською мовою у попередньому календарному році. З номінантами цьогорічної премії офісу Львів ― Місто Літератури ЮНЕСКО спілкувалася Ганна Улюра.
«Чому книжка важлива саме вам? На якого читача очікуєте? Кому обов'язково треба прочитати цю книжку?» — на ці питання відповідали автори та перекладачі.
Галина Вдовиченко, «36 і 6 котів компаньйонів»
«Для мене велика приємність, що книжка для дітей потрапила до списку номінантів премії нарівні з книгами, що написані авторами, від яких я в захваті. Це дуже важливо, тому що я її позиціоную як книжку для родинного читання. Коли діти прочитали першу книжку «36 і 6 котів», вона їм сподобалась, і діти одразу почали запитувати, коли буде продовження. Це все тільки завдяки дітям і їх неймовірної цікавості до читання книг. Якби я цього не відчувала, я б почала писати щось інше. Але коли я бачу таку зацікавленість, починається ніби зворотня хвиля. В мене звідкись виникає ідея, герої починають ніби самі записувати свої дії, витівки, все, що з ними відбувається. Крім того, приємно, коли кажуть, що читають книжку разом в класі або в сім’ї.
Наталя Іваничук, авторка перекладу «Пьольса» Торнґрі Ліндґрена
«Останні два роки до мене зринають з минулого книжки, які я давно хотіла перекласти, — і щойно зараз дійшли руки. Колись знайомий швед сказав, що ця книга найкраща з доробку автора, і одразу надіслав оригінал. Після якихось десяти сторінок я відклала, бо не розуміла, що тут такого геніального. І не поверталася до неї певно років 20. А потім вона знов потрапила мені до рук, і я вирішила не читати її ще раз, а повірити видавцеві та шведському порадникові - і почала одразу перекладати.
Там немає сюжету як такого: у книзі перехрещуються часові пласти, у які можуть втручатися персонажі. Можливо, комусь буде важко читати саме через ці переплетення, але саме у цій книжці вони на місці. Думаю, вона призначена для читача, який любить символіку, який любить небанальні і неявні тексти. Кожен читач знаходить в книжці щось своє: свої емоції, свій символізм.
Пьольса — це не просто шведська страва, це відкриття національної справи, нації, людей, населення».
Оксана Луцишина, «Іван і Феба»
«Це твір про 90-ті і про Революцію на граніті. Це художній твір, він не претендує на історичність, але претендує на осмислення ідей.
Хотілося б вірити, що він розрахований на дуже різного читача. Перш за все на читача, який цікавиться таким осмисленням, і хотілося б, щоб таких читачів було найбільше. Тому що ми тільки приходимо впритул до необхідності такого осмислення.
У творі є сюжет, є любовні лінії, тож це буде цікаво будь-якому читачеві, хто любить читати».
Тарас Лучук, автор перекладу і впорядник книги «Кодекс давньогрецької жіночої поезії»
«Моя книжка. Трохи моя, трохи належить іншим. І в даному випадку інші в жіночому роді.
Що таке кодекс? Ми звикли до антології, до антологійного представлення чужомовної поезії. Взагалі треба згадати, що означає антологія: це вибір квітів, кращих взірців. У випадку з давньогрецькою жіночою поезією ми не можемо говорити про вибір, ми можемо говорити про збір вцілілих фрагментів. Отже, кодекс — це збір вцілілих корпусів текстів давньогрецьких поетес.
Феномен жіночого письма сформувався у Давній Греції, а тепер ми говоримо про феномен жіночого письма в актуальній літературі
Корпус охоплює період з кінця 7 - поч 6 ст. до н.е до 5 ст н.е. Перша поетеса — це всім відома Сапфо, остання - Евдокія Августа.
Над цим упорядкуванням канону додумались ще давні греки. У 1 ст. до н.е. вони впорядкували канон з 9-ти поетес. Кодекс було подвоєно, на відміну від канону».
Василь Махно, «Вічний календар»
«Усе почалось ще з дитинства. Я пригадую багато дітей, людей, що були схожі на татарів, на турків, і я не розумів, чого це так. І коли я дізнався, що ми 22 роки були під Османською імперією, вирішив написати роман про це все. Під час написання почали виникати різні нюанси. Доводилося їздити 2 рази до Стамбула, бути в Єрусалимі.. І тоді ці всі речі обростали певною структурою. Архітектоніка мала починатись з 1672 року до наших днів. Ідея була показати бруд життя, який найбільше проявляється під час воєн. Саме ці війни присутні в тексті. Мені хотілося, щоб ця розповідь була лінійно-нелінійною, адже це велике полотно, яке я писав 4 роки. Знаєте, я не писав історичного роману, я писав просто роман про життя, але життя не може бути без історичних героїв.
Це книжка для того, хто хоче зрозуміти або побачити історичну перспективу: те, як впливають на світ різні епохи, різні події, якісь внутрішні речі».
Олена Бросаліна, авторка перекладу «Ностромо: Приморське сказання» Джозефа Конрада
«Чим важливий для мене цей роман? Це моя найстаріша перекладацька робота. Перекладач у процесі створення тексту має повторити якоюсь мірою автора. Кондрат писав роман 2 роки, і, за його спогадами, це нагадувало мандрівку в іншу країну. Переклад тривав менше ніж два роки, і для мене це було доволі складно: важкий синтаксис, палітра ідей, гра характерів. А найцікавішою, як не дивно, стала тема державотворчих зусиль.
У романі йдеться про вигадану країну, яка нібито розташована у Південній Америці. Назва міст, історія — все це вигадано Конрадом. Невигадані лише спільні для всіх латиноамериканських країн історії: визволення від Іспанії та становлення держави.
Мені здається роман буде цікавий для широкої аудиторії, для тих, хто хоче докопатися до державотворчих механізмів».
Юрій Прохасько, переклад «Вибіркові спорідненості» Йоганна Вольфґанґа фон Ґете
«Я переклав дослівно його оригінальну назву. Попри те, що романові 200 років, це є перший переклад його українською мовою. Що не означає, що були відсутні знання про нього. На мою думку, то є найкраща проза Ґете, тому дивно, що вона досі не була перекладена. У моєму випадку постання цього перекладу було наслідком накладання кількох кіл у моєму житті.
Одне коло найпростіше - я цей роман дуже люблю. Друге коло - здійснення моєї життєвої програми. Я давно для себе уклав канон німецької літератури, до якого я маю переконання, що він мусить бути перекладений, бо інакше не можна. «Вибіркові спорідненості» завжди були на одному з чільних місць у тому каноні. Ще одне коло — форма. Я переконаний, що то є так добре написано, що мені хотілося поділитися цим, з ким тільки можливо.
До речі, це перший переклад, коли і перший видавець, і другий просили мене про нього, а не доводилося переконувати в тому, щоб надрукували».
Роксоляна Свято, переклад «Жінка в Берліні» Марта Гілерса
«Це щоденник останніх місяців Другої світової війни і в назві фактично все сказано. Це досвід жінки, яка опинилась в Берліні в останні дні війни, і яка дуже докладно описує те, що вона переживала. Цінність цієї книжки не лише документальна, а й літературна, адже його писала жінка, що мала літературний хист, бачила деталі, була журналісткою.
Ця книжка вже має спробу екранізації і музичної адаптації.
Її важко назвати улюбленою через тему і через те, як важко працювати над текстом. Однак для мене це дуже важлива книжка, адже я провела з нею час не тільки в процесі перекладу, а й при прочитанні додаткових матеріалів.
Дуже актуальною є ця книга в контексті тих процесів, які відбуваються у жіночих рухах, тобто при переосмисленні гендерного насильства не лише в контексті війни.
Пишучи про одну війну, перебуваючи в іншій, ти дуже близько переймаєш паралелі, які ще декілька років тому були геть неочевидні.
Я хочу щоб книжку прочитало якомога більше людей. Від студентів до тих, хто хоче більше зрозуміти цей світ».
Остап Сливинський, переклад «Книги Якова» Ольги Токарчук
«Це роман, за який авторка отримала Нобелівську премію.
Моя пригода з Ольгою Токарчук почалася, коли я перекладав її роман «Бігуни». Мушу сказати, що вона, на велике моє щастя, дуже відкрита до перекладачів, до спілкування з ними. Напевно, немає тих перекладачів, які б не подружились з нею. Так як вона читає українською і може поділитися якимись враженнями про переклад, вона прочитала його і вирішила, що наступний роман довірить мені. З одного боку було приємно, а з іншого — я не знав, чого чекати. Я знав, що це буде історичний роман, навіть знав, про що цей роман має бути, це не було секретом. Роман мав бути присвячений історії східноєвропейського єврейства, зокрема - релігійної історії. І значна частина мала б відбуватися Україні.
Переклад цього роману — мій найважливіший перекладацький досвід зараз.
Він свого часу викликав багато дискусій у польському суспільстві, тому що підіймає дуже важливі теми: іншості, відкритості до іншостей, відносності виборів. Авторка показала Річ Посполиту далеко не як демократичну державу.
Для українських читачів цей роман важливий насамперед як можливість поглянути на нашу історію, на історію наших земель з несподіваного для нас погляду. Не тільки для українців, а й для усіх сучасних європейців, бо він є про кордони, про межі».
Кому б ви мали за честь програти?
Василь Махно: «Я майже інших книжок не читав, читав тільки Оксану Луцишин «Іван та Феба», тож я скажу в такий спосіб».
Остап Сливинський: «Я настільки приголомшений якістю і рівнем авторів, що ввійшли в фінал. Тому не виграш є перемогою, а власне перебування тут. Відповідно, мені було б не прикро програти будь-кому».
Роксоляна Свято: «Для мене була б честь програти Наталці Іваничук. Але для мене перемогою є моя присутність тут».
Юрко Прохасько: «Василь Махно «Вічний календар».
Олена Бросаліна: «Я приєднуюсь до Остапа та Роксоляни, для мене була б честь програти кожному. Але якщо обирати одного, я б обрала Тараса Лучука».
Тарас Лучук: «Хотілося б, щоб було більше переможців».
Оксана Луцишин: «Для мене багато книжок близькі. Однак це буде або Махно, або Рафєєнко».
Наталя Іваничук: «Я хочу бути дипломатичною. Всі заслуговують, та якщо обирати — це Остап та Андрій».
Галина Вдовиченко: «Я би не змогла обрати. Адже це автори і перекладачі, на роботах яких я вчуся».
Дивіться подію онлайн:
27 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.
Авторка матеріалу: Владислава Підлісна