Щоденники ув’язнення: розмова з Олегом Сенцовим

20 вересня у межах 27 BookForum відбулась розмова української поетеси, головної редакторки та співзасновниці «Видавництва Старого

Лева» Мар’яни Савки з українським кінорежисером, сценаристом, письменником та громадським активістом Олегом Сенцовим.

Мар’яна Савка на фоні багатьох книг атмосферної книгарні «Старого Лева» поспілкувалась із Олегом Сенцовим про страшні будні ув’язнення. Пропонуємо вашій увазі основні моменти цього інтерв’ю.

Більшість тих книжок, які ти написав і видав, були створені в ув’язненні. Чи це правда?

Так, чотири з них були створені у в’язниці.

Час ув’язнення ти використав максимально для себе. Дивовижно, але Олег Сенцов сформувався як письменник саме в ув’язненні. Чи ти з цим погоджуєшся?

Я б з цим не погодився, тому що почав писати задовго до цього. Ув’язнення розвинуло мене як письменника, але не сформувало і початок був не тут.

Отримавши час, хай в дуже некомфортних умовах, ти використав для того, щоб писати, читати, мислити…

Так…у в’язниці майже нічого нема, але є певна річ, якої дуже багато, якої не вистачає людям на свободі – це час. Його дуже багато. Дівати його нікуди…я завжди щось робив: багато читав, занурювався у себе, тому що на це є час і натхнення… У творчому плані був продуктивний період, тому що багато чого писав. Окрім тих книжок, які вже вийшли, є дуже багато чернеток, записів, поміток, думок про життя… дуже-дуже багато. Можна, мабуть, окрему книжку писати. Я розумію, що час у в’язниці я провів не дарма і не шкодую про ці роки.

Що складніше вдавалось: фізично чи психологічно витримувати зміну реальності?

Мені важко про це говорити…Людина до будь-чого може звикнути. Ми самі не знаємо, скільки у нас сили і як ми її можемо використати… Ми можемо дуже багато… дуже. По-перше, шок, від того, що ти перебуваєш в закритому місці, з якого не можна вийти… Обмеження свободи дуже тисне перші тижні, місяці, а потім звикаєш і вже нормально.

Було відчуття, що це треба пережити, що це має скінченність?

Справді, так. У перший тиждень ти не думаєш, що це затягнеться на п’ять років. Якщо б тобі сказали, що це буде п’ять років, це був би дуже сильний удар по психіці. Ти ж думаєш, якось кілька місяців протримаємось, якось… щось зроблять… ти живеш цією надією.

У середовищі в’язнів є дуже стійка ієрархія стосунків… Чи намагались вони вписати тебе в один із щаблів цієї ієрархії? Як ти намагався утримати свій нейтралітет?

Там неможливо втримати нейтралітет. Ти не можеш бути ззовні цієї системи. Це неможливо… це неможливо. Ти в цю ієрархію вбудований і я жив мужиком, не прагнув в еліту злочинного світу, але не опускався. Я прожив ці п’ять років чемним ув’язненим.

У цьому всьому найголовніше – зберегти власну гідність.

Це інше питання. І це важливо і в книжках, і в оповіданнях це зрозуміло. Усі думають, що це була боротьба з системою, але це була боротьба в судах, в листах, зверненнях… п’ять років цієї рутини тривала боротьба за свою гідність. Бо система побудована на тому, щоб тебе зламати, принизити й зробити з тебе овоч чи худобу, яка киває головою і нічого не може сказати. Я з ними воював кожен день за свою гідність. Це була головна боротьба і її неможливо було побачити ззовні.

Чи на твоїх очах хтось ламався?

(Сміється)… я багато бачив людей, які за пів року ламаються. Люди самі не знають, скільки лайна у них є всередині…Тюрма, на жаль, відкриває в людях найгірше. Вони самі не розуміють, на що вони були здатні. Люди за пачку цигарок можуть ламати фізично чи психологічно інших ув’язнених… Це жахливо…на волі це незрозуміло.

Ти відчував, що в тебе відбуваються зміни в характері, пов’язані з тим, що ти у в’язниці?

Для мене це вже не перше полум’я в житті. Я вже був загартований…мені було простіше. Я з першого дня налаштував себе, що я зроблю все, щоб залишитись людиною і не стати зеком.

Ти відчував підтримку ззовні?

Завжди. З першого дня, навіть якщо не було інформації, це було на енергетичному рівні. Я знав, що за мене будуть боротись, що мене будуть підтримувати. Я в цьому не сумнівався.

Коли ти голодував, коли твій організм щодня виснажувався і доходив до критичної межі, твій лікар витягував тебе…

Так, про нього багато чого в книжці, тому що завдяки цій людині я вижив, завдяки цій людині я не став інвалідом, і мій організм вийшов із цього голодування з мінімальною шкодою. Він був за мене, а не за цих людей в погонах, хоча теж носив погони… Він ризикував усім дуже сильно. Я сподіваюсь, що в нього все добре і моя книжка не завдасть йому шкоди.

Чи підтримуєш ти стосунки із кримськотатарською спільнотою у Києві і чи маєш інформацію з півострова?

З київськими, з тими, хто тут мешкає чи приїжджає з Криму я завжди спілкуюсь, у нас нормальні стосунки з керівництвом, з лідерами кримських татар. З тими, хто зараз мешкає в Криму, контакту нема, тому що це небезпечно.

Скажи, коли ти повернувся, чи були речі, які тебе розчарували?

Я не зачаровуюсь, тому не розчаровуюсь… Поки я відчуваю, що ми перестали кудись рухатись, ми завмираємо як країна.

Чи відчуваєш ти, що твоя особиста боротьба триває?

Моя боротьба триватиме до тих пір, поки ми не повернемо Крим та Донбас і не переможемо путінський режим.

На завершення Олег Сенцов поділився своїми творчими планами, розповів про підготовку до зйомок фільму та подякував Мар’яні Савці за книги, які побачили світ завдяки «Видавництву Старого Лева».

Дивіться подію онлайн:

27 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.

Авторка матеріалу: Юлія Галапач