10 цитат про 10 важливих книжок Незалежності
Якими є 30 років Незалежності в книжковій ретроспективі? Це спеціальний відеопроєкт у партнерстві з Українським інститутом книги — «10 про 10. Спроба канону», куратор — письменник, культуролог, лауреат «Книги року» BBC Олександр Михед.
У межах відеопроєкту 10 українських авторів, критиків та інтелектуалів говорили про 10 українських творів, написаних з 1991-го. Це література, без якої важко уявити нашу незалежність. В альтернативному форматі можна послухати про значущість «Культу» Любко Дереша, феномен «Амадоки» Софії Андрухович, глибину «НепрОстих» Тараса Прохаська, актуальність «Польових досліджень» Оксани Забужко та про інші романи незалежної епохи. Запрошуємо ознайомитися з рафінованим змістом кожної доповіді.
Андрій Бондар про «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко:
«Головне, завдяки чому цей роман залишиться у віках, — це стиль. Стиль вираження, стиль мислення, стиль мовлення, стиль різного поводження з різними регістрами мови. Це максимально поліфонічний, стилістично багатий твір, інопланетний для української літератури. На 1996 рік не можна було такого сподіватися».
Олена Галета про «Післячорнобильську бібліотеку» Тамари Гундорової:
«Людина післячорнобильської епохи була жертвою. Але ця книжка не про жертв. Вона оповідає нам, як з’являється новий свідок у постаті туриста, сталкера; як він досліджує новий світ, який становиться, коли все закінчилося».
Ірена Карпа про «Культ» Любка Дереша:
«Це пам’ятник смакам і добі, коли люди побачили, що книжки пишуть живі люди. Досі дивуюся, як у такому молодому віці можна було написати твір, що так добре читається дорослими.
Я знаю, що є люди, які почали читати з «Культу». Тут усе структуровано, тут короткі речення, наповнені сенсом абзаци, є подієвість, саспенс, багато гри слів. Багато чого, що не зчитувалося в юності, а зараз це — вау, такий малий, а так запалив!».
Роман Малиновський про «Воццека» Юрія Іздрика:
«Як і кожен постмодерний текст, «Воццек» багатошаровий. «Воццек» — це текст-сон. Сон як психоаналіз, про який багато писав Фройд. Фройд, якого зневажає Набоков. Набоков, якого обожнює Іздрик і постійно цитує у своєму романі. Але цей роман захопливий навіть без того, щоби бачити всі ці нашарування. Але коли ловиш їх, від цього стає ще цікавіше».
Олеся Островська-Люта про «Амадоку» Софії Андрухович:
«Це роман — складена реальність: він складається з величезної кількості частин, відсилок, шарів. Читач має переналаштовуватися: ти то біжиш разом із сюжетом пошуку озера Амадоки (яке, до слова, не можна знайти, воно лише в уяві), то повільно слухаєш історію Романи (тобто літератури) про Богдана. І ця історія також виявляється фікцією».
Євгеній Стасіневич про «Землю Загублених, або Маленькі страшні казки» Катерини Калитко:
«Ми очікуємо прочитати прозу поетки (бо Катя Калитко починала і продовжує як поетка) і відразу закладаємо горизонт сподівань: там буде лірично, пишно, надто ритмічно. Але «Земля Загублених» — це лаконічна проза, яка більше про відсікання, ніж про додавання. Ці оповідання сюжетно захопливі. Тут читач бачить стрункий сторітелінг, який чіпляє, одразу має інтригу».
Тетяна Терен про «НепрОстих» Тараса Прохаська:
«Я вважаю, що навіть ще через 10, 20, 40 років, цей роман залишиться в каноні літератури, що почав формуватися ще у 80-х. Насамперед тому, що «НепрОсті» з’явилися в ніші, де до Тараса нічого не було. І всі, хто з’явиться після нього, матимуть «прохаськівський стиль». Бо література — це генетика; і літературні пазли, які існували до, формують твори, які будуть після».
Ганна Улюра про «Згори вниз» // «Звірослов» Тані Малярчук:
««Згори вниз». Книжку відкриває невизначеність, а завершує нудьга. Нічого визначеного в цьому романі ми так і не почуємо. Це опис нестабільних психологічних станів. Що Малярчук уміє, так це писати душу, яка кричить від болю.
«Звірослов». Роман у новелах. Це три історії трьох жінок, занадто розумних як для свого віку. Вони здаються різними, але насправді про одне й те ж. Книжка про те, що треба хоч раз у житті мати силу від чогось відмовитися. Треба. А потім усе життя страждати фантомними болями від того, від чого мали силу відмовитися. Ми люди, ми слабкі».
Гаська Шиян про «Рекреації» Юрія Андруховича:
«В цьому романі відчувається імпульсивність, спонтанність і свобода. Такі речі я ціную в будь-якому мистецтві. Активно добираючи лексику, Андрухович не добирає слів. Він нещадно тролить усе й усіх, не боячись бути забаненим аудиторією».
Володимир Яценко про «Інтернат» Сергія Жадана:
«Це вражає, коли «маленька людина», яка є героєм цього «Інтернату» готова принести себе в жертву… Я відчуваю неймовірне піднесення, тому що це неймовірний твір. Це єдина книга, яку я пропонував, — бо я пропонував декілька різних книг, — своїм західним колегам, і про яку кажуть, що її треба екранізувати».
Головний культурний фестиваль країни 28 BookForum — це 160 подій, 250 учасників із 21 країни світу та 27 000 відвідувань. 15–19 вересня зустрічі відбувалися в гібридному форматі (наживо та онлайн). Переглянути записи можна на сайті.
Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду, Львівської міської ради та Львівської облдержадміністрації. Матеріал підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатися з думкою автора.