Богом дарована зустріч: твір-переможець конкурсу "Моя книжкова полиця"
Ділимось з вами творами переможців нашого конкурсу "Моя книжкова полиця", який відбувається в рамках благодійної акції "3 вік: задоволення від читання".
Нагородження переможців відбулося під час офіційної частини гала-концерту акції. Подія відбулась 21-го вересня у Львівській обласній національній філармонії, що радо відкрила свої двері перед великою кількістю гостей.
Ведучим вечора став Володимир Бєглов. Урочистість розпочалася з офіційної частини - вручення дипломів та сертифікатів на придбання книг переможцям конкурсу ‘’Моя книжкова полиця’’. Подарунком для присутніх став прекрасний виступ Тараса Петриненка і Тетяни Горобець, пісні яких були гаряче зустрінуті глядачами, які стоячи підспівували улюбленим артистам.
Надія ТАРАН, 65 років. м. Львів
«БОГОМ ДАРОВАНА ЗУСТРІЧ»
Відчуваю, як мене вогнем обпікає чийсь погляд. На хвильку підіймаю очі. Рентгенівські промені незнайомця наскрізь проймають своєю зацікавленістю:– Подобається книга? – Так. І назва красива – «Долею даровані зустрічі». А головне – дуже точна, адже тут ціле життя. Коротко і сильно, як у Стефаника.На обличчі чоловіка розквітла радісна посмішка, така щаслива, яка буває хіба що у дітей, коли вони отримують щось бажане. Його очі сфотографували мене у мить радісного натхнення: так ось вона, чудова ідея! Скільки зустрічей із цікавими людьми було й у моєму житті, от би зібрати все до купи! І деякі нотатки збереглися у записнику, але ж… Але ж вони там, далеко, по той бік розмежування лінії вогню. Та є ще Пам’ять – дивний людський скарбничий. Тепер уся надія тільки на неї. Скільки водночас думок… Гортаю сторінки солідного видання і все більше захоплююсь: це ж ціла енциклопедія художніх фотопортретів сучасних письменників, акторів, видатних діячів. Роман Лубківський, Микола Жулинський, Михайло Слабошпицький, Ігор Калинець, Павло Мовчан, Богдан Ступка, Іван Малкович, Іван Драч – знайомі постаті, з якими не раз доводилося зустрічатися в житті. Дивно, як то авторові В. Пилип’юку вдалося так точно передати у світлинах найвизначнішу рису характеру людини. Ось фото Дмитра Павличка. Мудрий, емоційний, по-державницьки замріяний поет. Скільки й пам’ятаю його – він завжди саме такий. Степан Пушик. У вишиванці, з щирою посмішкою і книжкою під пахвою (мабуть, черговим рукописом). І враз згадався 1983 рік, науково-методичний семінар, Верховина, Черемош, трембіти… Я вперше побачила його, нині видатного письменника, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка, фольклориста, літературознавця. Тоді він теж був у вишиванці і з книжкою. А ось усміхнений, сповнений нових планів і надій Іван Малкович. Хто сьогодні не знає його видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га»? Фотохудожник дуже точно «вихопив» високий темперамент цього справжнього гуцула. Мені пощастило бути на його тріумфальній презентації першої збірки «Білий камінь». Це було неповторне, незабутнє дійство. А скрипка… Вона краяла душу. Ми довго аплодували молодому поетові стоячи. Обережно гортаю сторінки і все більше відчуваю магічність документальності книги. Кожна репортажна світлина відбиває глибинне, найхарактерніше: щирість Левка Лук’яненка, всевидющість Романа Іваничука, життєву мудрість Богдана Ступки, емоційну відкритість Оксани Забужко. Ще одна знайома постать. Усміхнений, за робочим столом з ручкою в руці Микола Жулинський – директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка. На фото, як і в житті, – ерудит, знавець і дослідник літератури, завзятий працелюб, який власним прикладом вів нас у науку. Кожне фото супроводжує лаконічна змістовна літературна новела. Скільки компетентності, тепла, любові, ліричної лагідності! Наприклад, читаємо про Богдана Ступку: «Сучасна легенда українського театру і кіно. Неперевершений майстер сцени, геніальний актор. Як шкода, що всі ці слова звучать у минулому часі. Невилікована хвороба забрала життя унікальної людини. Але ні! Він житиме вічно в наших серцях. А його справу продовжують син Остап та онук Дмитро. Хай Вам Бог помагає!» Роздивляєшся усі ці світлини й раптом відчуваєш, що вони уже полюють за тобою, твоїми емоціями. Яке органічне поєднання слова і образу! Саме цього так не вистачає у викладанні літератури… – Хочете придбати? Ось є примірник з автографом, – несподівано перервала потік моїх думок продавчиня. – Так, – відповіла я і тільки тепер збагнула, що той зацікавлений незнайомець і був сам автор Василь Пилип’юк. Відчула, як кортіло йому закарбувати на фото гаму моїх емоцій під час перегляду його книги. Але видно було, що поспішав, дуже поспішав. Бачила, як похапцем підписував тоді примірники. Зрозумілим став і той погляд, що зазирав у душу і прагнув розкрити таїну мого буття, думання, інтелекту. То був погляд титанічного творця, який зором міг вихопити летючу мить життя на твоєму обличчі і вкласти в неї цілу філософію. Виявляється, Василь Пилип’юк любив фотографувати людей у простих, природних для них настроях: яскравого замислення чи вияву емоцій – для його роботи це важливі творчі знахідки й епізоди. Цікаво, що такого особливого в ту мить побачив фотохудожник на моєму обличчі: захоплення, біль, жаль, тугу, надію..? Неодмінно треба з’ясувати, ще раз зустрітись з автором. Мабуть, на наступному Книжковому Форумі. З такими сподіваннями щовечора гортала сторінки придбаної книги, щоразу відкриваючи для себе її скарби, шукаючи відповідь на питання, що вже не давало спокою. А потім був ранок 18 листопада 2017 року. І раптова жахлива новина: по дорозі з Києва до Львова помер Василь Васильович Пилип’юк, відомий фотохудожник світового рівня, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України, професор, завідувач кафедри фотомистецтва Київського Національного університету культури і мистецтв. … Щемний біль охопив душу – смерть забрала такий талант. Подумалось: добре, що встигла сказати йому про свої враження від книги. Коли твір приносить насолоду читачеві – то найкращий дарунок авторові. Так обірвалося життя учасника 24-го Книжкового Форуму Василя Пилип’юка. У пам’яті назавжди залишиться Богом дана зустріч, а на моїй книжковій полиці – його книга, лебедина пісня безсмертної Душі. Дароване Долею має жити вічно!