Гаська Шиян. У мене завжди була амбіція, щоб сучасна українська література була гармонійно вписана в контекст сучасної світової літератури

Інтерв’ю з кураторкою спецпроєкту «Стиль життя» 27 Львівського міжнародного BookForum’у, перекладачкою та письменницею, Гаською Шиян

Цьогорічний локдаун та вимушена ізоляція стали справжнім випробуваннями для всіх, і для письменників та літераторів зокрема. Здавалося б, творчі люди звикли до усамітнення і досить часто його потребують, втім стресові та кризові обставини не можуть не впливати на письменництво. Про те як вплинула пандемія на літературний світ, що обмежила та які можливості для авторів відкрила, ми поговорили з кураторкою спецпроєкту «Стиль життя» 27 Львівського міжнародного BookForum’у, перекладачкою та письменницею, Гаською Шиян. 

Локдаун та ізоляція, власні ресурси та чужі ярлики і дім як місце прихистку: про що говоритиме спрецпроєкт «Стиль життя»

Цього року у межах спрецпроєкту «Стиль життя» на нас чекатиме серія розмов із письменниками з Європи, де ми передбачувано будемо обговорювати теми локдауна, ізоляції та роботи онлайн, які усіх нас цього року зачепили. Між тим, оскільки фокус-тема Форуму була визначена ще до всіх подій, і вона звучить як «Перепис населення: знати, хто ми є», то, звичайно підніматимемо й дотичні ключові питання. В межах першої події, я сфокусувалась на темі, яка є найбільш актуальною для героїв, з якими я буду спілкуватися, — ресурси. Що нам допомагає триматись на плаву і звідки ми черпаємо власні ресурси, матеріальні зокрема? 

«Коли ми зрозуміли, що все будемо робити в онлайн-форматі, звичайно, це викликало сум, від того, що не буде того живого спілкування, яке завжди є на фестивалях. Але попри це додалися інші можливості, необмежені можливості з точки зору гостей, яких можна запросити, адже відстань, вартість квитків, візи перестали мати значення».

«Де ваш дім: місце, де люди почуваються у безпеці» — тема ще однієї розмови, яка нас чекатиме. Очевидно, що в умовах локдауну і часу, коли весь світ зачинився вдома, вона набрала особливих барв та ракурсів. Наскільки наш дім для нас є безпечним? Наскільки наш дім для нас є комфортним? Про себе особисто я жартую, що працювати з дому я вміла дуже давно, це для мене не було чимось новим, але на карантині мені довелося навчитися ще й жити з дому. Власне, ці головні теми я збираюсь підняти зі своїми гостями. 

Коли ми зрозуміли, що все будемо робити в онлайн-форматі, звичайно, це викликало сум, від того, що не буде того живого спілкування, яке завжди є на фестивалях. Але попри це додалися інші можливості, необмежені можливості з точки зору гостей, яких можна запросити, адже відстань, вартість квитків, візи перестали мати значення. Коли вже остаточно стало зрозуміло, що нас чекає такий формат, мені захотілося запросити ДiБіСі П’єра, письменника, який був почесним гостем Львівського Форуму у 2012-му, і книгу якого «Світло згасло в країні див» я перекладала. Після цього в Україні вийшов ще не один переклад його творів, «Сніданок з Борджіа» зокрема, і от-от має з’явитися видання «Vernon God Little», за яке він отримав Букерівську премію. Цьогоріч буде 8 років від того, як ДіБіСі П’єр був у Львові, і мені дуже цікаво зробити такий його камінг бек, хоч, на жаль, у віртуальному форматі. 

«У мене завжди була амбіція, щоб сучасна українська література була гармонійно вписана в контекст сучасної світової літератури».

Далі я пішла дещо іншим шляхом, мені захотілось дати видимість авторам, які є лауреатами літературної премії Європейського Союзу, яку я мала честь отримати у 2019-му році за свій роман «За спиною». Сьогодні вже відомі імена лауреатів 2020-го року, і я вирішила зробити цикл передач у партнерстві з Креативною Європою та Європейською премією. Адже головна мета премії в тому, щоб тексти перекладалися іншими мовами і про авторів дізнавались в різних країнах. Я запросила колег, які були лауреатами різних років й цьогоріч зокрема, які є представниками різних країн, культур і впевнена, що у нас вийдуть цікаві діалоги. 

Мені завжди було цікаво спілкуватися з авторами з-за кордону і в мене завжди була амбіція, щоб сучасна українська література була гармонійно вписана в контекст сучасної світової літератури. Зараз я почала працювати з агенцією в Брюсселі, яка займається продажем прав для перекладів, і більше відкриваю для себе видавничий світ за кордоном, розумію наскільки це все комплексно. Коли ти живеш тільки в контексті своєї літератури, ти на одні речі звертаєш увагу, коли це переноситься на світовий контекст — бачиш більше нашарувань і розумієш, скільки всього ще можна осягнути і куди можна розвиватися. Саме тому мені завжди були цікаві діалоги з іноземними колегами про їхнє письменницьке життя, як воно розвивається, адже це може бути корисним для вітчизняних авторів в першу чергу, а для іноземних — це певна взаємоінтеграція. Якщо у письменника є амбіція, щоб його читали не тільки в Україні, він має розуміти, на що звертати увагу, який фокус є в світі.

Як пандемія та стресові ситуації вплинули на життя письменників

Головний фокус тут в тому, який в тебе домашній контекст. Усі мої письменницькі ізоляції були значно більш «ізольованими», ніж актуальна карантинна ізоляція. Оскільки в мене є семирічна донька, чоловік, ми живемо втрьох, цей материнсько-сімейний менеджмент забирає в мене чимало часу. Карантин став періодом, коли ми найбільше провели часу утрьох за останні 7 років, ми щодня були вдома і багато що робили разом, тож власне на письменницьку рутину це вплинуло не найкращим чином. Окрім того, я маю чимало робочих проектів і письменницьку діяльність завжди залишала лише для резиденцій, де могла відімкнутися від усього, тому для мене карантин став таким викликом, коли тобі треба бути увімкненим у всі справи одночасно. Але я вважаю, що ми його пройшли з гідністю та користю для себе, виявили, що ми достатньо одне одного любимо, щоб провести стільки часу разом нон-стоп в одному просторі. 

Втім в усіх все по-різному, у кожного автора. Для когось це був надзвичайно продуктивний час, коли вдалося написати багато різних текстів, і цим авторам можна лише позаздрити та порадіти за них. Загалом будь-які стресові, критичні ситуації безперечно посилюють творчі прояви, і у письменників, і у інших творців. Мені давно було зрозуміло, що для мене такими рушіями творчості були не позитивні емоції, а навпаки — гнів, страх, якась тривожність. Тому, звичайно, за період ізоляції багато матеріалу накопичувалося, навіть попри те, що я не писала активно у цей момент, але збирала ідеї. 

«Письменницький світ навряд чи зміниться, способи творчості також. Тематика може змінитись, але усе одно в центрі залишатиметься людина, буде проекція людського життя, і пандемія нам точно залишить купу матеріалів для аналізу».

Важливим є ще один нюанс: коли весь світ опиняється в такій ситуації, багато хто підійде до неї з досить критичної, комерційної точки зору, і очевидно, що попереду нас чекає багато романів про локдаун. Є нюанси і книжкового ринку, який відносно завмер у ці часи, зокрема в Україні. Хоча у нас все ще не так катастрофічно, як у країнах, де звикли, що мало не щодня виходить новий роман. Відповідно кризові ситуації стимулюють творчість, але матеріалізація цієї творчості в новий продукт — це зовсім інший етап і певні труднощі. 

Як будь-яке потрясіння, пандемія дає новий матеріал для творчості. Очевидно, що перед нами ситуація, яку мало хто міг собі уявити. Фантасти, звичайно, пишуть одне, а коли щось-таки стається, ти думаєш: «вау, навіть фантасти цього не могли передбачити». Але, якщо проаналізувати історію, таких потрясінь у нас було багато. І нас ще чекає аналіз світу після пандемії, яким він став. Письменницький світ навряд чи зміниться, способи творчості також. Тематика може змінитись, але усе одно в центрі залишатиметься людина, буде проекція людського життя, і пандемія нам точно залишить купу матеріалів для аналізу. 

«Я люблю книги про буденне життя. Вони дають зрозуміти, що люди і людські проблеми, інстинкти, пристрасті не змінюються. Змінюється тільки епохи і їхній контекст».

Є письменники, яким важливо фіксувати епоху, я і себе до них відношу. Найважливіше в їхньому письмі — фіксувати буденне життя епохи, те, що вони бачать на вулицях, те, що чують у сторонніх діалогах людей навколо. Зараз, коли вже відносно послабили обмеження, ми можемо виходити на вулиці, стало більше людей навколо, можна почути розмови, я зрозуміла для себе, чого мені найбільше бракувало для письменства. Мені важливо підслуховувати і спостерігати. Я це роблю постійно, і це основний матеріал, який мене стимулює, незалежно від того, чи є пандемія, чи її немає. Сучасні події простон надають гострішого контексту.

Публічність & приватність: де пролягає межа для письменника в онлайн-реальності

Сьогодні ми живемо в світі, де можна спостерігати, наскільки активно зростає увага та інтерес до блогерів, до публічних персон, і разом з тим будь-яка людина сьогодні може стати селебріті, якщо вона правильно себе позиціонуватиме і просуватиме в своїй ніші. Серед письменників також є люди, яким подобається публічність і їм не важко демонструвати своє буденне життя, їх це живить. Є ті, кому це заважає, дратує і фруструє, а є низка авторів, які десь посередині  —  їм цілком нормально написали пост, якщо є натхнення, і не писати нічого, якщо його немає, вони не роблять це частиною своєї роботи. Бо ті, хто пишуть щодня і пишуть на конкретні теми, очевидно, що в якийсь момент перетворюють це на роботу, ремесло. Але це якщо говорити про присутність в соцмережах як таку, яка була до карантину.

Карантин дуже підсилив культуру онлайн-читань, ефірів і тут треба бути обережним. Спочатку цей інтерес задав відчуття ейфорії і навіть підвищив кількість відвідувань, коли ти бачиш, що на читання в цьому конкретному місті прийшло би сім людей, а онлайн-читання прослуховує декілька тисяч, ще й деякі з них знаходяться закордоном, за океаном і ні за яких інших обставин сюди б не потрапили, це тебе безумовно надихає. З іншого боку, така кількість контенту дуже швидко втомлює, розсіюється і губиться, і, мені здається, що досить швидко, за місяць-два ми дійшли до того моменту, коли власне треба думати, як це систематизувати, аби воно не перетворилось на хвилю, яку люди вже не здатні переварити. Наразі це потрохи починає трансформуватися і навіть Zoom-ефіри починають робити в записі, більш якісними, цікавішими та простішими для сприйняття. 

«Важливо, щоб заходи не скасовувались, а переводились в онлайн і залишались в архівах, важливо, щоб Форум у 2020-му відбувся і ми його запам’ятали».

Карантин, пандемія, локдаун принесли більше інтимності у спілкування, де раніше стояла межа між особистим та публічним. Коли всі почали працювати з дому, і ти бачиш на якій постелі людина спить, наскільки прибрано в неї в кімнаті, що вона їсть і у що одягається, ви переходите на дещо інший рівень спілкування, вищий і така неформальність додає певні плюси. Є письменники, яким подобається демонструвати своє життя, стосунки і вони це охоче роблять, їм ця ситуація як ніколи сприяла. Є автори-інтроверти, які мають певну межу особистих зон, які ховають свої приватні історії. Це людське, і залежить лише від того, чи хоче автор також бути селебріті і мати фанатів, щоб ним цікавились як персоною, чи йому важливо, аби читачі цікавились лише тим, що він написав. Ось тут напевно й пролягає якась межа, у тому наскільки автор готовий робити себе персоною. 

BookForum 2020: про важливість онлайн-подій та безперервну роботу культурних інституцій

Це важливо, що фестиваль цього року не скасовується, а події переходять в онлайн і робиться це систематизовано. Не просто «давайте зробимо 100 читань і хто там буде їх слухати/не слухати — це вже не важливо». Ні, є попередній аналіз, є підготовка, запис подій та студій, є розуміння, як це має бути та працювати, і яку кількість якісного контенту реально створити. Звичайно, ми маємо розуміти, що будь-яка подія такого масштабу як Форум — це робота команди, серйозної системи впродовж усього року. Аудиторії, слухачам здається, що це відбувається упродовж тижня, а потім цілий рік нічого не відбувається, це так є і це нормально. Та насправді постійно триває серйозна робота команди, і важливо, щоб ця робота не зупинялась. Важливо, щоб заходи не скасовувались, а переводились в онлайн і залишались в архівах, важливо, щоб Форум у 2020-му відбувся і ми його запам’ятали. 

Книги для кращого розуміння спецпроєкту «Стиль життя» від Гаськи Шиян: 

Я люблю книги про буденне життя. Вони дають зрозуміти, що люди і людські проблеми, інстинкти, пристрасті не змінюються. Змінюються тільки епохи та їхній контекст. Я радитиму твори П’єра ДіБіСі, «Світло згасло в країні див», «Сніданок з Борджіа», які абсолютно не втратили актуальності, а в деяких аспектах ще більше її здобули. Пораджу романи: «Коханець Леді Чатарлей» Девіда Лоуренса, «Шумовиння днів» Бориса Віана, «Моя бабуся просить її вибачити» Фредеріка Бакмана, і також твори Віктора Петрова, Домонтовича, зараз дуже цікаво порівнювати 20-ті роки минулого століття і вже наші двадцяті. 

27 Львівський міжнародний BookForum відбудеться за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.