Кластер «Філософія» на 26 BookForum
Французський філософ минулого сторіччя Жан Бодріяр називав сучасність – епохою гіперреальності. Одним з засадничих елементів, який визначає цю епоху є орієнтація на моделі (в науці, культурі, медіа, політиці), моделі дійсного, які заміщують собою безпосередній контакт з останнім.
Критичним пунктом постає набуття довершеної вправності у виробництві гіперточних моделей. Адже вихолощені моделі втрачають зв’язок з власним, завжди недовершеним та змістовно-неусталеним, оригіналом. Або, принаймні, з тим вихідним імпульсом, який вмотивував їх проектування.
Куратор проекту – Олександр Комаров
Дійсність, вказує Бодріяр, втрачає свій засадничий антагонізм, тобто антиципації витонченого поступаються визначенням геометричного. Найбільш достовірною дійсністю стають самі моделі (серед іншого реклама, мода, масове виробництво), які, в якості самообґрунтування посилаються одна на іншу, а відтак створюють вимір тотальної симуляції.
Сучасність постає вже навіть не як ностальгія, а як меланхолія щодо втраченого смислу. Дискурс симуляції, узасадничений в ірреферентних моделях дійсності, охоплює не лише сферу буденного життя людини (робота, споживання, розваги). Мистецтво, наука, політика, економіка опиняються в аналогічному становищі. У вимірі симуляції.
Митці тяжіють скоріше до сфери виробництва, тоді як урядам залишається лише імітувати здатність до створення метастабільних систем, та грати в гру, походження і структуру якої вже давно ніхто не пам’ятає. Тим не менш, відсутність наявності основоположних принципів не лякає нікого. Адже масиви верифікованої інформації завжди готові надати чіткі відповіді на будь-який запит.
Незрозумілим залишається лише питання з кінцевим відповідачем. Очевидність і безапеляційна достовірність відповідей на кожен запит дозволяє відповідачу залишатися анонімним. І навіть більше того - приховувати власну відсутність.