«Любов та дивні коні»: поезія як міст між культурами в складні часи
15 вересня у львівському Libraria Speak Easy bar відбулася зустріч з франко-американською письменницею та драматургом Наталі Гендаль.
Лауреатка багатьох премій, професорка Колумбійського університету приїхала до України представити свою збірку поезій «Любов та дивні коні».
Публічне інтерв’ю провела поетка та перекладач, кураторка мистецьких проектів Ірина Вікирчак.
Наталі Гендаль (Nathalie Handal), народжена на Гаїті у палестинській родині з Віфлеєму, отримала освіту в США та Великобританії та багато подорожувала країнами Латинської Америки, Близького Сходу, Європи та Азії. Вона є справжньою «громадянкою світу», яка наполегливо будує міст між різними культурами за допомогою творчості, перш за все, поезії.
Ідея збірки «Любов та дивні коні» народилася у авторки після подій 11 вересня 2001 року, коли вона приїхала у Нью-Йорк, що постраждав від теракту. Вибухова політична атмосфера викликала бажання зануритися всередину себе, але, як зауважила авторка, «внутрішній ландшафт не спокійніший за будь-що інше».
Назва збірки пов’язана з шедевром Пабло Пікассо «Герніка» про бомбування баскійського міста під час Другої світової війни, де у центрі полотна – поранений кінь.
Наталі Гендаль розповідає: «Це та картина, до якої я поверталася багато років, аж поки збагнула, про що мені каже цей кінь. Для мене він символізує апокаліпсис, відкриття, одкровення.
У багатьох культурах, міфології кінь – потужний символ, у Північній Америці, на Близькому Сході. Для мене це – неймовірно приваблива краса, грація.
Три дивні коні – це три відчуття серця, три різновиди кохання: перше кохання – це сім’я, друге – еротична, інтимна любов, і третє – це повернення до духовного».
Авторка п’ятьох поетичних книг та двох п’єс вбачає свою місію також у представленні іноземних авторів в англомовному світі. Зокрема, Наталі Гендаль заснувала проект «Місто та письменник» в онлайн-виданні Words without Borders, в якому бере інтерв’ю у авторів з усіх куточків планети про їхні рідні міста. Відзначено у проекті і український Львів в інтерпретації Ірини Вікирчак.
Самій письменниці досить складно зупинитися на одному місті, яке вона могла б назвати «своїм»: «Якби мені довелося писати про «своє місто», я би писала про Рим, Нью-Йорк, Париж. Напевно, є сім чи вісім міст, в які я постійно повертаюся. Але всі мої книги знаходяться у Нью-Йорку, у мене там є бібліотечка, тому коли я повертаюся до неї, це означає повернення додому. Бібліотека – це дім.
Також я писала би про нові місця. Львів мене здивував, заінтригував, я поки що навіть не знайшла слів, щоб його охарактеризувати. Я пробуваю відчути людей, намагаюся відчути гумор, пісні, ритм. Щодня я досліджую його. Це місто є неочевидним. Мені хочеться дослідити його ще більше, і для цього ще є кілька днів.
Пізніше ми поїдемо до Києва, я хочу відкрити для себе більше України. Я намагаюся розібратися в тому, що таке український темперамент, щось мені видається дуже «медовим» і розслабленим, але під цим криється щось інше. Щось динамічне. Я добре знаю Східну Європу, колись навчалася у Санкт-Петербурзі, але мені цікаво зрозуміти український характер, бо тоді я зрозумію набагато більше про літературу, культуру України і той діалог, що відбувається зі світом. Я знаю, що мені буде цікаво».
Однією з головних тем інтерв’ю була тема мови. Як людина, яка володіє п’ятьма мовами, обирає мову для своєї творчості. Як відчути, що таке дім, якщо живеш між континентами?
Наталі Гендаль: «Я виросла, розмовляючи п’ятьма мовами. Навколо мене говорили одночасно різними мовами, питали та відповідали тією, якою було зручніше. Ми жили в симфонії мов.
Коли в дитинстві я сказала батьку, що я хочу бути поетом, він запитав мене, як я можу стати поетом, якщо не маю рідної мови.
Я вважаю, що бути поетом і мати таку внутрішню симфонію чудово. Бо всі поети намагаються творити власну мову, і мене це вдається – зі своїм ритмом, своєю мелодією, своїм синтаксисом.
Мені стільки всього доводиться вирішувати, постійно переїжджаючи, і добре, що мову мені не довелося обирати. Мова мені полилася англійська. І я це не ставила під питання, це було просто. Американська англійська особлива тим, що змогла поєднати і мови, і культури, які ці мови несли».
Що може об’єднати або розділити наш мультикультурний світ? Чи під силу це поезії?
Наталі Гендаль: «Принаймні, поезія примушує зупинитися. Адже ми рухаємося таким шаленим темпом, що не маємо часу подумати і щось осмислити, не бачимо, не чуємо інших, тоді інший стає чужим. Ми його відрізаємо. Він існує десь окремо від нас, замість того, щоб бути поруч».
«Я живу в Нью-Йорку, де живуть люди з усього світу, і коли мені кажуть, що ми не можемо співіснувати з культурних, релігійних міркувань, я думаю, що я бачу це співіснування на вулиці, в метро, бачу людей найрізноманітніших національностей і релігій».
На питання, чи є в планах видання книги українською мовою, пані Гендаль відповіла, що кілька перекладів своїх віршів вона вже має завдяки своїй перекладачці Ользі Крекотень, яка працює у посольстві США в Україні.
Наталі Гендаль: «Культурний обмін надзвичайно важливий, було б чудово, якби він відбувся і українською мовою. Українська здалася мені більш мелодійною і м’якою, ніж я передбачала, було б дуже цікаво мати таку нагоду».
Аліса Волкова
Ідея збірки «Любов та дивні коні» народилася у авторки після подій 11 вересня 2001 року, коли вона приїхала у Нью-Йорк, що постраждав від теракту. Вибухова політична атмосфера викликала бажання зануритися всередину себе, але, як зауважила авторка, «внутрішній ландшафт не спокійніший за будь-що інше».
Назва збірки пов’язана з шедевром Пабло Пікассо «Герніка» про бомбування баскійського міста під час Другої світової війни, де у центрі полотна – поранений кінь.
Наталі Гендаль розповідає: «Це та картина, до якої я поверталася багато років, аж поки збагнула, про що мені каже цей кінь. Для мене він символізує апокаліпсис, відкриття, одкровення.
У багатьох культурах, міфології кінь – потужний символ, у Північній Америці, на Близькому Сході. Для мене це – неймовірно приваблива краса, грація.
Три дивні коні – це три відчуття серця, три різновиди кохання: перше кохання – це сім’я, друге – еротична, інтимна любов, і третє – це повернення до духовного».
Авторка п’ятьох поетичних книг та двох п’єс вбачає свою місію також у представленні іноземних авторів в англомовному світі. Зокрема, Наталі Гендаль заснувала проект «Місто та письменник» в онлайн-виданні Words without Borders, в якому бере інтерв’ю у авторів з усіх куточків планети про їхні рідні міста. Відзначено у проекті і український Львів в інтерпретації Ірини Вікирчак.
Самій письменниці досить складно зупинитися на одному місті, яке вона могла б назвати «своїм»: «Якби мені довелося писати про «своє місто», я би писала про Рим, Нью-Йорк, Париж. Напевно, є сім чи вісім міст, в які я постійно повертаюся. Але всі мої книги знаходяться у Нью-Йорку, у мене там є бібліотечка, тому коли я повертаюся до неї, це означає повернення додому. Бібліотека – це дім.
Також я писала би про нові місця. Львів мене здивував, заінтригував, я поки що навіть не знайшла слів, щоб його охарактеризувати. Я пробуваю відчути людей, намагаюся відчути гумор, пісні, ритм. Щодня я досліджую його. Це місто є неочевидним. Мені хочеться дослідити його ще більше, і для цього ще є кілька днів.
Пізніше ми поїдемо до Києва, я хочу відкрити для себе більше України. Я намагаюся розібратися в тому, що таке український темперамент, щось мені видається дуже «медовим» і розслабленим, але під цим криється щось інше. Щось динамічне. Я добре знаю Східну Європу, колись навчалася у Санкт-Петербурзі, але мені цікаво зрозуміти український характер, бо тоді я зрозумію набагато більше про літературу, культуру України і той діалог, що відбувається зі світом. Я знаю, що мені буде цікаво».
Однією з головних тем інтерв’ю була тема мови. Як людина, яка володіє п’ятьма мовами, обирає мову для своєї творчості. Як відчути, що таке дім, якщо живеш між континентами?
Наталі Гендаль: «Я виросла, розмовляючи п’ятьма мовами. Навколо мене говорили одночасно різними мовами, питали та відповідали тією, якою було зручніше. Ми жили в симфонії мов.
Коли в дитинстві я сказала батьку, що я хочу бути поетом, він запитав мене, як я можу стати поетом, якщо не маю рідної мови.
Я вважаю, що бути поетом і мати таку внутрішню симфонію чудово. Бо всі поети намагаються творити власну мову, і мене це вдається – зі своїм ритмом, своєю мелодією, своїм синтаксисом.
Мені стільки всього доводиться вирішувати, постійно переїжджаючи, і добре, що мову мені не довелося обирати. Мова мені полилася англійська. І я це не ставила під питання, це було просто. Американська англійська особлива тим, що змогла поєднати і мови, і культури, які ці мови несли».
Що може об’єднати або розділити наш мультикультурний світ? Чи під силу це поезії?
Наталі Гендаль: «Принаймні, поезія примушує зупинитися. Адже ми рухаємося таким шаленим темпом, що не маємо часу подумати і щось осмислити, не бачимо, не чуємо інших, тоді інший стає чужим. Ми його відрізаємо. Він існує десь окремо від нас, замість того, щоб бути поруч».
«Я живу в Нью-Йорку, де живуть люди з усього світу, і коли мені кажуть, що ми не можемо співіснувати з культурних, релігійних міркувань, я думаю, що я бачу це співіснування на вулиці, в метро, бачу людей найрізноманітніших національностей і релігій».
На питання, чи є в планах видання книги українською мовою, пані Гендаль відповіла, що кілька перекладів своїх віршів вона вже має завдяки своїй перекладачці Ользі Крекотень, яка працює у посольстві США в Україні.
Наталі Гендаль: «Культурний обмін надзвичайно важливий, було б чудово, якби він відбувся і українською мовою. Українська здалася мені більш мелодійною і м’якою, ніж я передбачала, було б дуже цікаво мати таку нагоду».
Аліса Волкова