Поезія: чи знаємо ми щось про її стать?
Марія Ілляшенко:
«Термін «дівчача поезія» з’явився тоді, коли Олена виступала у Празі. Коли я перекладала її вірші, то зрозуміла, що мені сподобалося те, що там є дуже сильний елемент гри. Що це не типова поезія, де жінка розповідає історії жінок чи якісь епізоди свого переживання щодо чоловіків».
Олена Гусейнова:
«До сьогоднішнього дня ми говорили про «дівчачу поезію» в свій спосіб три рази. Вперше це було на зустрічі-читанні в кав’ярні «Фра» у Празі, де тоді Марія пояснювала свою ідею інфантильної гри і чому вона є способом здобуття свободи та долання багатьох патріархальних законів і стереотипів. Потім, коли Марія опублікувала текст у літературній газеті, і там, власне, ще раз озвучила цей термін «дівчача поезія». І третього разу це було власне інтерв’ю з Марією».
«Зараз існує, мабуть, два уявлення про «дівчачу поезію» - моє і Маріїне. Коли я почула цю ідею про «дівчачу поезію», то вона одразу вибудувалася в таку концепцію, яка пов’язана з тим, як пишеться така поезія. Це очевидно гра, яка є доволі інфантильною й феміністичною. Для мене «дівчачою поезією» є саме поетика, яка полягає не в метафоричності, а в метонімічності, коли твій вихід із «уречевлення» залежить від того, наскільки ти речами оперуєш у своєму тексті, наскільки вони стають твоєю мовою. Оця точка метонімічного письма для мене і є основою «дівчачої поезії».
Під час заходу поетеси Олена Гусейнова та Марія Ілляшенко не тільки розповідали про своє уявлення та розуміння «дівчачої поезії», а також читали свої вірші під маркою «дівчачої поезії». Після декількох віршів модераторка Ірина Забіяка, ставила питання до поетес, продовжуючи дискутувати на тему «дівчачої поезії», її статі та місця у літературі.
Чи знаємо ми щось про стать поезії? Ми — як автори поезії, читачі та перекладачі. У ході події присутні дізналися, чи є для поетес поезія жіночою чи чоловічою. Чи розуміють жінки-поетеси одна одну краще, ніж в якихось інших комбінаціях. А також яку форму поезії вони обирають.
Олена Гусейнова:
«Якщо розпочати з читацького досвіду, то, читаючи тексти, ми хочемо читати у першу чергу про себе. Це така перша підліткова інтенція щодо поетичного тексту. Насправді тоді, обираючи лише книги авторів-жінок, сподіваючись, що ці тексти більше нам підходять, ми й доволі швидко розуміємо, що прочитати про себе можна і в книзі автора-чоловіка. Тобто, поки ми читаємо то різниця доволі умовна, але різниця є у самій мові, в якій усе позначено синтаксисом. Дякуючи Марії, я знайшла у своїй поезії форму «дівчачої поезії», адже я не намагаюся ходити на територію дорослих людей і дорослого мовлення, а радше залишаюся там, де можна гратися речами та предметами і пробувати якісь інші стосунки з мовою».
Марія Ілляшенко:
«Поезія не має статі, але, як вже згадувала Олена, коли ми беремо книгу, читаємо ім’я і знаємо поет чи поетеса, це у нас викликає певний досвід. Я ніколи не любила читати поетес, мені завжди здавалося це нудним та сентиментальним, про любов, відносини і тому подібні теми. Я дотепер шукаю для себе новий погляд на поезію, щоб не відкривати книгу поетеси так упереджено. Адже для мене важливо, щоб із мовою у поезії можна було робити все що хочеться, використовувати її, гратися нею. До прикладу, якщо хочемо виразити жіночий досвід, то тоді ми використовуємо жіночу мову, усі ці атрибути, але інколи нам хочеться написати вірш, де гендер не буде відігравати важливої ролі, бо тема зовсім інша. Тому все це можна буде відкласти і використовувати чоловічий рід, більш абстрактний. Я не сприймаю мову як небезпеку, а як те, що нам дає можливість, коли ми пишемо».
Олена Гусейнова:
«Мені здається, що дуже прості речі з якими стереотипно пов’язують жіночий образ, досвід і без яких його не уявляють, можна використовувати як таку метонімічну для творення точку зовсім іншого типу письма. Наприклад, розмова про помаду може бути дуже складною розмовою, зокрема, про отруєння або про захист. І така історія зовсім інакше гратиме».
Марія Ілляшенко:
«У мене поезія доволі нейтральна, я розказую історії різних людей і там немає конкретного жіночого або чоловічого погляду».
Ми відмовляємося сприймати танго, тему любові, нещасних стосунків, кухні та дітей як суто жіночі теми, але все одно у нашій поезії залишається жінка. З чим вона у вас асоціюється? Які атрибути цієї дівчини в «дівчачій поезії»? Саме на ці питання також пробували дати відповідь поетеси Олена Гусейнова та Марія Ілляшенко.
Автор: Боднар Лілія
Фото: Тарасенко Амелія