Спеціальна програма «Приналежність» на 26 BookForum
Концепція приналежності має два визначні – ідеологічно, політично, культурно – ракурси. По-перше, це благодать приналежності. Коли причетність людини до чогось більшого за людину (до Великого наративу, до колективу тощо), сприймається як дар і оцінюється в системі рівноцінних дарів.
Ми – це те, що ми отримали від інших і віддали їм навзаєм. По-друге, приналежність розглядається як вольовий акт. Точніше, як симетрична робота відповідальності і свободи волі. Ми самі обираємо, ким і чим бути, та готові до наслідків цього вибору.
Кураторки програми Ганна Улюра та Поліна Городиська
Сьогодні в Україні очевидно важніше обговорити другий аспект приналежності: відповідальність плюс свобода волі, обговорити щодо індивідуального буття і життя спільноти.
Фокус-програма передбачає 7 подій різних форматів (дискусія, подіумна розмова, відкрита розмова, круглий стіл тощо). Публічні події згруповані за трьома тематичними блоками – медіа (І), література (ІІ), спільнота (ІІІ).
І. Медіа
Ресурси, які формують суспільну думку, одночасно є і ресурсами, які її контролюють. Залучення в ситуації контролю, залучення людей і спільнот у дисциплінарні відносини є потужним інструментом (само)ідентифікації. У першому блоці подій наголос планується саме на процесах ідеологічного і культурного виробництва, який залучає якнайширшу аудиторію.
Як в таких процесах розподіляються ролі агентів впливу і об’єктів впливу? Чи завжди ці «амплуа» збігаються з нагальними потребами споживача культури та ідеології?
1. Соціальна і моральна паніка: кому яка з того користь.
2. Мистецтво соціальної дії: межі «запиту» і «кон’юктури».
ІІ. Література
Комфортний аспект приналежності – це думка про емоційну обслугованність кожного члена спільноти. Емоційний капітал функціонує нині за зразком фінансових потоків: дебет–кредит – це по суті синоніми емпатії–ізоляції. Галузь, яка може забезпечити споживачу бодай ілюзію стабілізованого ринку емоцій, – це література.
Культурне споживання – рідкісної потужності емоційний тренажер, потенції якого в ідеалі і розвиває література, пропонуючи ті чи інші пріоритетні на часі рольові моделі і комунікативні сценарії. Зрештою, це питання про цінності, точніше: ціннісні відгуки, які є спільними для певної групи людей.
Аспект цієї групи подій припадає на питання: чому знову актуалізувалася думка, що мистецтво має чомусь учити?
1. Вчимося бути: доцільно оформлений досвід Іншого в дитячій літературі.
2. Як трансплантувати чужий досвід і не померти від больового шоку: художній переклад.
ІІІ. Спільнота
Ідея приналежності як вольового вибору працює на всіх рівнях формування спільноти: від родини (ідея «міської родини») до нації (концепція «політичної нації»). Важливим стає саме ідеологема, навколо якої групується колектив (в ідеалі) однодумців. Історія спільнот – це завжди історія Великих ідей і Великих Наративів.
Практики, які супроводжують формування уявних спільнот навколо визначних ідеологем, завжди є різновекторними і амбівалентними. Іншування є актом позитивної дискримінація так само, як і проявом шовінізму. Практики знецінення мають потенціал мотивувати до продуктивної діяльності. Сума цих процесів – у всій її неоднозначності – міняє наше уявлення про гуманізм і про людину.
Якщо про постлюдину говорять давно, то нині уже фіксуємо конкретні практики гуманістичних трансформацій. Як мінятимуться причини і наслідки іншування, якщо Інший не є людиною, але і Чужим уже теж не є?
1. Уявні спільноти: від Робінзона до Дарвіна і далі вглиб.
2. «Люди є? Я якщо знайду?»: постугманізм як практики.
3. Знецінення як етична експертиза.