Світ, який нас оточує: чи готова школа говорити з дітьми на (НЕ)складні теми?
14 вересня у кав’ярні «Львівська Копальня Кави» відбулася подіумна дискусія на тему «Чи готова школа говорити з дітьми на складні теми?», у якій взяли участь Лариса Денисенко, авторка книги «Майя та її мами», Анастасія Мельниченко, авторка книги «Я не боюсь сказати», радниця міністра освіти з гендерних питань Олена Малахова, представниця фонду ім. Г. Бьолля в Україні Анна Довгопол та керівники видавництв.
Подіумну дискусію модерувала Ірина Славінська – журналіст, літературознавець та перекладач, а також куратор тематичного кластера «Жінка в темі». Перше слово було надане Ларисі Денисенко, книга якої набула великого розголосу через погрози з боку праворадикальних організацій, незважаючи на те, що презентацію самої книги «Майя та її мами» було скасовано.
Словом єдиним, або що повинні знати діти
«Насправді я зовсім не очікувала такої реакції на мою книгу, навіть не критичну реакцію, а саме агресивну. Особисто для мене важливо було побудувати в цій історії містки довіри між батьками та їхніми дітьми, у маленькому чи підлітковому віці, – підкреслила Лариса Денисенко. - Адже саме книги я використовую у своїх авторських методиках для того, щоб пояснювати дітям, а також їхнім батькам, які громадянські права вони отримують, наприклад, при народженні чи коли їм виповнюється 18 років, зокрема, право на сім’ю, ім’я, адже це дуже важливо розуміти».
«Майя і її мами» - книга про дітей та їхні родини, які різняться між собою. Під обкладинкою та на сторінках книги зібрані різні сім’ї з одного класу Майї. Це родини, які зараз прийнято називати «реструктуровані». Також у книзі згадано про таке соціальне явище як заробітчанство.
Проте на думку авторки Лариси Денисенко «важливіше, щоб батьки могли говорити зі своїми дітьми на різні теми, не боялися говорити про збройний конфлікт, що є діти-сироти, навіть тоді, коли в них живі батьки».
У продовження дискусії слово було надане Анастасії Мельниченко, авторці книги «Я не боюся сказати». У творі порушується тема сексуального насильства, і розрахована вона в першу чергу на учнівську аудиторію .
Книга «Я не боюсь сказати» з'явилася після того, як в 2016 році в соціальних мережах вибухнула інформаційна кампанія під хештегом #ЯНеБоюсьСказати. Тоді було озвучено багато історій про випадки сексуального домагання та насильства. Притому часто, коли дитина потрапляла в ситуацію сексуального насильства, вона не розуміла, що з нею відбувається, через те, що ніхто з нею ніколи не розмовляв на цю тему. Окрім того, діти боялися розповідати про такі випадки навіть найріднішим людям – своїм батькам. Адже насправді в багатьох родинах і до сьогодні тема сексу є табуйована», – зазначила авторка.
Анастасія Мельниченко, також розповіла, що спільним у всіх історіях було звинувачення жертви. Доволі часто люди вішають на себе чи жертву різного типу ярлики: «вона була якоюсь не такою», «у неї була коротка спідничка», «була п’яною», «поверталася додому пізно». Проте після прочитання історій з кампанії #ЯНеБоюсьСказати стає зрозумілим, що насилля відбувається будь-коли, незважаючи на тверезість чи вбрання.
Видавець Ілля Стронґовський розповів, що до того, як книга набула великого розголосу перед Форумом Видавців, у видавництві не знали, що таке ажіотаж. «Ми думали, що ми маленьке успішне видавництво, яке слідкує за тим , щоб книга виглядала перфектно, – сміючись, розповідав Ілля. – Проте завдяки ажіотажу, який виник навколо книги «Майя і її мами», ситуація змінилася, адже попит на книгу значно зріс – за ніч розкупили 800 замовлень. Окрім того, на даний час, видавництво готує новий наклад книги».
Анна Довгопол, представниця Фонду ім. Г. Бьолля, який підтримав створення книжки під час дискусії зазирнула в минуле, згадавши Майдан та поєднавши це все із реаліями сьогодення. «Майдан нібито декларував, що ми хочемо в Європу, жити як ця абстрактна Західна Європа, але для більшості людей це було, власне, про добробут, подорожі, гідну зарплатню, пенсію й мрії про хороші дороги, – роздумує Анна. – У західноєвропейських країнах є повага до особистості. Ці книги, про які ми говорили на дискусії, розповідають про те, що найважливішою є особистість, її бажання, погляди і, власне, це ми маємо пам’ятати, коли говоримо про різні гендерні питання».
Також у дискусії брала участь Олена Малахова, радниця міністра освіти і науки з питань політики гендерної рівності та недискримінації в освіті, яка зазначила, що такі книжки, які обговорювали на цій дискусії, допомагають однаково як дітям, так і дорослим.
«Сьогодні серед педагогів існує запит на інформацію стосовно того, яким чином говорити з дітьми на подібні «складні теми». Проте ще існують такі вчителі, які досі не сприймають таких тем, усіляко їх уникаючи, – підкреслила Олена. – Насправді та система освіти, яку ми маємо сьогодні, спрямована на виховання слухняності й покірності. Вона вкрай рідко дає дітям право на помилку чи навіть право самостійно робити висновки. Педагоги також є заручниками цієї системи. Для країни, яка хоче розвиватися, така система освіти – це злочин», – підкреслила радниця міністра освіти і науки з питань політики гендерної нерівності.
Автор: Боднар Лілія
Видавець Ілля Стронґовський розповів, що до того, як книга набула великого розголосу перед Форумом Видавців, у видавництві не знали, що таке ажіотаж. «Ми думали, що ми маленьке успішне видавництво, яке слідкує за тим , щоб книга виглядала перфектно, – сміючись, розповідав Ілля. – Проте завдяки ажіотажу, який виник навколо книги «Майя і її мами», ситуація змінилася, адже попит на книгу значно зріс – за ніч розкупили 800 замовлень. Окрім того, на даний час, видавництво готує новий наклад книги».
Анна Довгопол, представниця Фонду ім. Г. Бьолля, який підтримав створення книжки під час дискусії зазирнула в минуле, згадавши Майдан та поєднавши це все із реаліями сьогодення. «Майдан нібито декларував, що ми хочемо в Європу, жити як ця абстрактна Західна Європа, але для більшості людей це було, власне, про добробут, подорожі, гідну зарплатню, пенсію й мрії про хороші дороги, – роздумує Анна. – У західноєвропейських країнах є повага до особистості. Ці книги, про які ми говорили на дискусії, розповідають про те, що найважливішою є особистість, її бажання, погляди і, власне, це ми маємо пам’ятати, коли говоримо про різні гендерні питання».
Також у дискусії брала участь Олена Малахова, радниця міністра освіти і науки з питань політики гендерної рівності та недискримінації в освіті, яка зазначила, що такі книжки, які обговорювали на цій дискусії, допомагають однаково як дітям, так і дорослим.
«Сьогодні серед педагогів існує запит на інформацію стосовно того, яким чином говорити з дітьми на подібні «складні теми». Проте ще існують такі вчителі, які досі не сприймають таких тем, усіляко їх уникаючи, – підкреслила Олена. – Насправді та система освіти, яку ми маємо сьогодні, спрямована на виховання слухняності й покірності. Вона вкрай рідко дає дітям право на помилку чи навіть право самостійно робити висновки. Педагоги також є заручниками цієї системи. Для країни, яка хоче розвиватися, така система освіти – це злочин», – підкреслила радниця міністра освіти і науки з питань політики гендерної нерівності.
Автор: Боднар Лілія