ТОЧКИ ВІДЛІКУ. ГАЛИНА КРУК

Серію інтерв’ю «Точки відліку» продовжуємо розмовою із письменницею, перекладачкою та літературознавцем Галиною Крук. Письменниця є авторкою поетичних збірок «Мандри у пошуках дому» (1997), «Сліди на піску» (1997), «Обличчя поза світлиною» (2005), «Спів/існування» (2013), «Доросла» ( 2017), малої прози,що ввійшла до низки антологій, та трьох книжок для дітей, дві з яких перекладені на 15 мов. Творчість Галини Крук була відзначена на літературних конкурсах «Гранослов» (1996), «Привітання життя» ім. Б.-І.Антонича (1996), стипендіями програм «Gaude Polonia» міністра культури Польщі (2003, 2010) та Homines Urbani на Віллі Деціуша у Кракові (2005). Віце-президентка українського ПЕН-клубу.

У інтерв’ю поетеса розповіла про нову поетичну книгу «Доросла» та поділилася роздумами про те, що лягло в основу цієї книжки та було важливим і визначальним для авторки.

Що спонукає Вас писати? Те, що вражає. Якийсь такий збіг обставин, якого вдруге, напевно, ніколи не трапиться, щось несподіване, що пощастило побачити-почути назовні чи зрозуміти в собі. Оця невловимість і проминальність спонукає зафіксувати, не забути, поділитися з кимось враженням. Напевно, в цій моїй останній книжці найбільше «поезії буденності», це певною мірою література факту, але факту внутрішнього, бо те що нас вражає, певним чином нас змінює. З віком приходить розуміння, що у кожен найзвичайніший момент реальності може бути приводом для вірша. Раніше творчим імпульсом для мене була мова, її парадоксальність чи неузгодженість, натомість в цій книжці мова - це переважно інструмент, причому мені постійно хотілося позбутися фільтру мови, уникнути типових поетичних асоціацій – усіх тих здутих парашутів, які тягнуться за кожним словом у невластивій ситуації і заважають висловитися. Мені йшлося про точність і простоту вислову. Зрештою, в книжці «Доросла» є цілий розділ про те, що спонукає автора і як виглядає процес творення зсередини – називається він «Мухи творчості» - таке дещо іронічне самопрепарування автора.

Як Ви працюєте над своїми текстами? Що стає «точками відліку» для їхньої появи? Я не працюю над текстами, я працюю радше над собою. Навіть скажімо точніше – наді мною «працює» все те, що на мене впливає – прожите, прочитане, усвідомлене. Поезія для мене все-таки є спалахом, світлом, на яке йдеш, і від того, в якій ти «формі», наскільки точну і чутливу внутрішню оптику ти маєш, залежить, чи тобі вдасться підійти впритул і «передати» це світло. Це світло буває різного тривання та інтенсивності, різного емоційного спектру, тому ота праця над собою – це як щоденні тренування на спостережливість, уважність і технічну вправність. Усе, що стосується написання поетичного тексту, я роблю неусвідомлено (чи на якомусь випрацьованому автопілоті), а вже потім, вийшовши із нього назовні, керуючись своїми знаннями про літератури та іншим бекграундом, я бачу, чи він вдався, чи ні. Тоді можу відредагувати слово, позбутися зайвого повтору, «причесати», але на цій стадії я вже не втручаюся в текст, як у структуру. Дещо із надпочатого так і залишається недописаним – або не вистачило творчого імпульсу, або втратився настрій, або момент реальності був надто невловним. Недописане мучить і непокоїть, часом, через багато років, я можу знайти чи випадково згадати рядок, знову раптом щось там почне мені мерехтіти і з’явиться вірш, таке теж буває. Із прозою інакше – там набагато більше цілеспрямованої і усвідомленої праці, з перекладом – і поготів, бо додається ще відповідальність перед автором і його текстом.

У Видавництві Старого Лева цього року вийшла Ваша нова поетична книга «Доросла». Її назву, як і назву попередньої книги «Співіснування» можна читати двояко. Доро^´сла та доросла^´. Що хотіли означити цією назвою ? Які речі хотілося проговорити? Я довго підбирала назву до цієї книжки, бо, з одного боку, хочеться і щось привідкрити для читача вже в назві, і водночас не сказати всього і не дезінформувати. Звичайно, знаючи, як треба назвати книжку, щоб її хотіли купили вже виходячи з самої назви, важко не піддатися спокусі вжити в назві слова «любов», «кохання», «щасливі» і т.д. Але мені про це не йшлося. Це, напевно, найчесніша із моїх книжок, тут дуже багато мого жіночого досвіду. Може, це кумедно чути від людини, яка в 2000-их писала про те, що «поети не мають статі», але, напевно, я дорослА нарешті до свого жіночого досвіду, до можливості говорити про нього звичайною поетичною мовою, а не тими образно-емоційними штампами, які становлять суть типової «жіночої поезії». Це зовсім не романтичні, не сентиментальні ситуації, більшість із яких досі не були ословлені чи описані напряму. Однозначно це погляд жінки, який трохи видозмінює загальну оптику, бо з віком я навчилася розуміти, приймати і цінувати в собі цей погляд. Крім того, я багато разів переконувалася, що цей погляд цікавий іншим, адже всі ми шукаємо в літературі щось, що привідкриє нам нас самих, пояснить нам, що ми відчуваємо, чому і як ми це переживаємо, що відбувається з нами і в нас. Звичайно, можна вбачати певну кокетливість у назві «Доросла», але в сорок дорослість приймається інакше, ніж у двадцять чи навіть тридцять. Тепер ти не потребуєш нікому нічого доводити, ти просто розумієш і власні можливості, і власні межі, і відповідальність, і радість від тут-і-зараз, і ціну того, що маєш, що втратила і що можеш зберегти принаймні написавши про це вірш. Не знаю чи будуть ці тексти цікаві для людей значно молодших, але думаю, що для людей після тридцяти ці тексти мали би бути цікавими.

Читаючи Ваші тексти помічаєш, що однією із ключових тем у поезіях є пам'ять. Яку роль вона відіграє для Вас як для митця? Ця книжка – це своєрідна поезія моменту. Тобто більшість ситуації у віршах - це якийсь затриманий момент теперішнього. Тобто вони описані не як згадування чогось, а як момент, який триває в момент мовлення про нього. Найменше мені йшлося про ностальгію, більше – про повноту миттєвості, про насиченість моменту. І ці згадування себе чи чогось у своєму минулому були мені насамперед важливі з точки зору того, що є тут-і-зараз. В цій книжці я не впевнена, чи минуле існує насправді.

Проте чи не має це переживання минулого у віршах певного терапевтичного, лікувального ефекту? Для мене поезія є дуже прикладною річчю – я маю в ній «незрозумілу внутрішню потребу», вона допомагає мені щось пережити, щось зрозуміти, щось назвати. Психологи кажуть, що неназваний досвід лишається неусвідомленим. До цієї книжки ввійшли тексти, написані після 2013 року, ввійшли далеко не всі, бо не всім важким і пережитим хотілося ділитися і вкотре нагадувати. Натомість хотілося говорити про те, які можна протиставити війні і смерті, мовою, яка не буде ятрити і ранити. Можливо, тому для мене ця метафора йти на світло була важливою, можливо, тому в книжці розділ «На лінії вогню» зрівноважується розділом «Альтернативні джерела світла» і дуже багато йдеться про любов.

Між усіма Вашими книгами є великі часові проміжки. Ця книжка з’явилася через чотири роки після останньої. Ця книжка вийшла майже вдвічі швидше, ніж зазвичай - просто зараз дуже динамічний час, надто багато відбулося за тих чотири роки. В якийсь момент я зрозуміла, що книжка написалася. Це таке внутрішнє відчуття, коли розумієш, що тобі нічого додати, що те, що буде писатися далі, буде зовсім інакшим. Мені цікаво бути інакшою в кожній книжці, бачити по-інакшому. Як митець я не розумію авторів, які віднаходять свою формулу успіху і «їдуть на ній» усе життя. Я – не торгова марка чи бренд, я жива людина, мені не цікаво бути однаковою.

До яких заходів цьогоріч Ви залучені на Форумі Видавців? У п’ятницю о 18.30 в «Копальні кави» я презентуватиму книжку «Доросла». Крім того є ще одна цікава подія – музично-поетичний перфоменс «Плоди дорослості», який ми робимо спільно із неординарною перформеркою і музиканткою з Ірландії Олесею Здоровецькою (ми вже мали із нею досвід спільного виступу два роки тому) та Сашком Фразе-Фразенком, утрьох, це буде буде музично-поетична імпровізація. Має бути несподівано та оригінально. Також буде мандрівка околицями цитаделі, під час якої я буду розповідати про місця, які у Львові для мене важливі. Також буде кілька колективних тематичних поетичних читань у програмі журналу «ШО», модерації та дискусії.

Розмовляла Мар’яна Зеленюк