Відродження українського одягу в статусі елітного мистецтва

Відродження українського одягу в статусі елітного мистецтва
16 вересня в Етно-галереї Роксоляни Шимчук відбулася презентація арт-буку «Наречена». Приміщення було переповнене поціновувачами українського костюму – хаос як на справжньому весіллі, а творці – Табенська Юлія та Шимчук Роксолана захоплююче, із великим натхненням і трепетом розповіли про деталі своєї роботи над книжечкою. Як правило, наречена на весіллі була міфом, вона навіть не мала права говорити, це був лише символ, міф. Наш український міф, який автори прагнуть реконструювати, дати йому нове життя. Метою проекту є відновити контакт з традицією і зрозуміти її місце у сучасному житті. Світ міняється, а традиція –це вічне, з яким постійно треба шукати новий спосіб контакту. «Я абсолютно не професійний етнограф, досліджую цю культуру вже 20 років і я безнадійно загіпнотизована цим. Ці книги – абсолютні діти любові, це енергія, яка шукає свій вихід, спосіб відтворити і передати захоплення. Зараз відбувається розриві між поколіннями і ми намагаємося це зшити докупи». «Я порівнювала завжди народження книжки «Наречена» із народженням дитини. Коли ти придумуєш цю ідею – це як зачаття. Потім дуже довго ти ту книжку виношуєш – технологічний і мистецький процес. Народження – в друкарні». Книжка створювалася для того, щоб дати дітям можливість зрозуміти більше про українське вбрання. Автори подають одяг у королівському статусі, намагаючись розвіяти стереотипне мислення про «селянський» стрій. «Як художник свою дитину» представила книгу і Юлія Табенська, художник-ілюстратор арт-буку. «Умовно в цій книзі ми поділили дівчаток на дві категорії: дівчатка-принцеси та дівчатка-повітрулі. Повітрулі – це персонаж карпатської міфології, карпатських вітрів. Цей образ уособлює волелюбну дівчину, яка полюбляє подорожувати, долати труднощі та експериментувати. Друга група – принцеси, дівчата, які мріють зустріти принца, полюбляють рожеві банти і плаття. Головною героїнею стала реальна дівчинка-повітруля Софія. Знайовши у бабці альбом зі старовинними фотографіями, вона відкриває для себе світ українського костюму. Ще однією нашою метою були пошуки відповіді на питання: що ж таке щастя. На нашу думку, діти із раннього віку теж мають право ставити його разом із батьками. Дійшли ми до того, що щастя не в тому, скільки у тебе намиста і чи знайшла ти принца, який зробить тебе щасливою. А стати щасливим – це власна робота кожної людини – і чоловіка, і жінки. Тобто, два нещастя не зроблять одне щастя. Стати щасливим – це як вишити сорочку власними руками, це робота, до якої варто відноситись серйозно».

Вичерпним та захоплюючим став виступ Вікторії Щербань, дизайнерки українського костюму для дітей, яка довгий час проживає у Мюнхені, проте палко підтримує українську автентичність. Вона проводить паралель між баварським народом, який із величезною гордістю, шанобливістю та усвідомленням щоденно носить свій народний одяг. Ці люди живуть своєю традицією без показових вистав, це їх природній стан. До того часу, поки ми не відтворимо свої власні традиції, не навчимося одягати себе і своїх дітей те, що народ виробив через свою духовність, нам і надалі буде важко заявляти про себе у світовій спільноті. Адже перше, чим нація відрізняться одна від одної - це географічне положення, мова і зовнішній вигляд. «Ми ніколи не будемо цікавими, якщо не будемо справжніми» - говорить Вікторія Щербань.

«Цей одяг довершений. Мені так хочеться, щоб тут відчувалася гармонія, яку ми втратили через сьогоднішній несмак. Тому що десь взялися маки і соняхи, які не мають взагалі ніякого значення. Дуже важливо відтворювати і поширювати цей одяг, аби він не втрачав тієї сили, яка була у ньому закладена. Для того, щоб це відбулося, нам треба духовно повертатися до першоджерел і довідуватися, хто ми такі. Ми приходимо у світ нагими і нагими йдемо, а упродовж життя ми маємо одягати на себе одяг, який про нас cвідчить». Також дизайнерка запевнила, що ця книжка буде перекладена англійською мовою для того, щоб поширювати її закордоном: «Це абсолютно високоякісний продукт, який варто розсилати по всьому світові».

Наприкінці маленькі дівчатка-гості мали змогу приміряти стрій та продефілювати залою, що спричинило бурю оплесків та захоплення у очах присутніх.

Анастасія Нібельська