Діалог українського історика із суспільством: чи можна вважати успішним коефіцієнт корисної дії
В умовах кривавої війни українців за виживання і збереження ідентичності природним чином зріс інтерес до історії України. Українці цікавляться перемогами і поразками, аналізують що і коли «пішло не так». Вони купують історичні книги, ходять на історичні дискусії, слухають історичні подкасти і дивляться історичні відеоблоги. Чи достатньо цього для задоволення потреби в таких знаннях і чи не акумульований рівень зацікавленості в певній бульбашці? Наскільки релевантним для українського історичного наративу є відомості, що поширюються історичними блогерами і чи можна сказати, що українські історики вийшли з-за кафедр і з архівів та «пішли в народ»?