Розмова з колумбійським письменником Ектором Абадом
18 вересня в межах фестивалю 27 BookForum відбулась зустріч із Ектором Абадом - колумбійським письменником, публіцистом, журналістом і редактором. Абад вважається одним з найталановитіших письменників в латиноамериканській літературі після латиноамериканського буму. Найбільш відомий своїм бестселером «Ангоста», а останнім часом - «Ель Ольвідо-ке-Серемос» (т. Е Oblivion: A Memoir) – укр. «Ми є забуттям, яке настане».
Захід відбувся у форматі інтерв’ю між Ектором та Мариною з видавництва «Макондо», які займаються питанням друку книги «Ель Ольвідо-ке-Серемос».
Перш ніж перейти до запитань, Ектор поцікавився, як буде звучати назва книги українською, адже перекласти її іншими мовами дійсно складно, оскільки вона взята з вірша. Чоловік зізнається, що відчуває велике щастя, коли чує, що його книги перекладають іншими мовами, і пообіцяв, що за першої ж нагоди приїде в Україну.
Те, що мусить стати письменником, чоловік збагнув дуже рано, у себе вдома, оскільки він виріс у оточенні жінок, які дуже весело розповідали історії, усіх смішили. Батько ж його працював у далеких країнах, тому письменник залишався сам на сам з усіма цими жінками. Тоді він зрозумів, що висловлюватися у листах йому зручніше: у дитинстві йому було дуже важко подолати сором’язливість, тому найзручнішими засобами комунікації для нього й дотепер залишаються ручка, записник або клавіатура.
Чоловік намагався здобути освіту в різних університетах, але або йшов з них, або його виганяли, і, зрештою, здобув літературознавчу освіту в Італії. Усі його роботи були пов’язані із книжками.
Ще до того, як писати книги, Ектор вів щоденники, в яких вилилося все прагнення стати письменником. Перед тим, як випустити «Ми забуття, яке настане», автор вже випустив декілька книг, серед яких «Сміття» і «Рецепти для сумних жінок», але тільки після «Ель Ольвідо-ке-Серемос» його почали більше читати.
Написання цього бестселера було його моральним, особистим та внутрішнім обов’язком, боргом перед батьком, вважає колумбієць. Книжка відрізняється від інших творів автора, в її центрі – тато Ектора, Ектор Абад Ґомес. Чоловік був лікарем, боровся за права людини, обожнював життя, був дуже непересічною особистістю. Крім того, у романі важливу роль відіграє тема відновлення і збереження пам’яті. Про твір є також документальний фільм під назвою «Листи до тіні».
«…Ядро цієї книжки – вбивство хорошої людини, вбивство мого батька, який був хорошою людиною …»
У книзі є спогади про батька власне Ектора, його сестер, мами, деяких татових учнів і друзів, які допомогли йому усе пригадати. Абад вважає, що важливо знати історію, пам’ятати її ключові моменти, але не жити тільки спогадами.
«…Коли спогадів забагато, з’являється страшна небезпека стати злостивим і ображеним…»
Якщо ж говорити про щоденники, то автор вирішив їх видати, бо вони «…немов роман про формування особистості…». Тут про людину, яка з юного віку хоче стати письменником, бореться за це, стикається з труднощами, переживає насильство, а потім все одно видає книжки.
На запитання про те, чи є щось таке, чого не повинен робити письменник, який у своїх словах хоче зберегти пам’ять про певних людей чи події зі свого життя чи з історичного минулого своєї країни, Ектор каже, що завжди ліпше дивитися правді у вічі. «…На мій погляд, приховане перетворюється на бомбу сповільненої дії і зрештою вибухає. І це огидно…»
Ектор називає себе «спокійним атеїстом». У фільмі, який зняла його дочка «Листи до тіней», він стверджує, що поезія схожа до молитви. Він розповідає, що щодня читає вірші подібно до того, як моляться черниці чи віряни.
Письменника цікавить істина, йому цікаво розповісти правду, не засуджувати. Колумбієць вважає, що у злі завжди є дрібка добра, а в добрі – частинка зла.
«…Людина дуже багатогранна, а екстремальні умови можуть будь-кого зробити чудовиськом».
Щоденник Ектора «Ель Ольвідо-ке-Серемос» став його сповіддю перед батьком, читачами та самим собою, і саме тому він отримав широкий резонанс аудиторії по всьому світу.
Дивіться подію онлайн:
27 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.
Авторка матеріалу: Ірина Запотічна