Тезовий виклад дискусії «Війна VS Література»

Тезовий виклад дискусії «Війна VS Література»

У межах 27 BookForum обговорювалися питання літератури у період війни, проблеми та перспективи такої творчості, а також те, чим вона є в сучасних українських реаліях. Учасниками стали: Олександр Красовицький, Владислав Якушев, Ганна Скоріна, Леонід Матюхін, Наталія Нагорна та Тетяна Ковтунович. 

 Нижче зібрані основні тези, висловлені у процесі дискусії.

  • Зі слів Ганни Скоріної, на воєнну тематику написано вже близько 660-ти книг, а ветерани вже стали авторами 146 літературних творів.
  • З приводу тематики воєнної літератури: «Є досить-таки страшні історії, як у Влада Сорда «Безодня», а, переважно, це гумор, такий їдкий гумор, саркастичний, чорний гумор» Але в першу чергу, продовжуючи цитувати Ганну Скоріну, загалом темою є «життя людини на війні».
  • На думку Олександра Красовицького: «Справжня література на воєнну тему з’явиться після того, як війна закінчиться. У тих, хто пише художню прозу з’явиться можливість погляду тоді вже зверху, а не під час подій».
  • Зацікавленість читачів таким видом літератури можна поділити на три частини: «до 2016» - час коли люди боялися підходити до полиць; «після 2016» і «до 2019» - максимальна зацікавленість з боку населення; надалі на ринку воєнної літератури виникає пауза, пов’язана з тим, що багато хто з читачів вважає, що вони вже достатньо прочитали на цю тему.
  • Постало питання: «То, все-таки,  має писати той, хто це бачив на власні очі чи людина, яка ніколи не була там навіть в межах Луганської, Донецької областей теж може написати книжку?» У відповідь на таке запитання Леонід Матюхін говорить: «Художню літературу може писати будь-хто, але можливо зараз ще трохи не час. От, можливо, після війни зможе писати той, хто не був…». Хоча, варто зауважити, що спікер і не відмовляє нікого від написання книг на тему війни.
  • «Один з великих плюсів військової, ветеранської літератури - це те, що дуже велика частина написана все-таки українською мовою. І якщо ця література все-таки стане модною, можливо, не зараз, а потім, вона має бути написана українською мовою.» Ця цитата підтверджує позицію Наталії Нагорної з приводу важливості написання книг саме українською мовою.
  • Що ж зараз на часі: документалістика чи художня література? Художня література потрібна наразі з низки причин, названих Владиславом Якушевим: «Це елемент інформаційної війни, а художня література доходить легше, вона має більше масового читача». Людина може і отримувати задоволення від прочитання книги, і підвищувати свою поінформованість.
  • Популяризація є надзвичайно потрібною у справі донесення до читача та глядача, якщо ми говоримо про кіно, того, чим є війна та якою вона є. Учасники дискусії звернули увагу на короткий термін показу кінострічок, відсутність окремих поличок для військової літератури у книгарнях та недостатнє рекламування.
  • Тетяна Ковтунович, координаторка проєкту «Майдан: усна історія». «Треба робити по гарячих слідах». Збирання думок, емоцій, переживань людей, які так чи інакше пов’язані з війною на Сході, є важливим саме зараз, адже з часом думка людей трансформується, змінюється і, не врахувавши її, можна проґавити певні деталі, що демонструють безпосередньо ставлення людей до того, що відбувається у конкретний момент часу.
  • Література про війну має терапевтично-реабілітаційний ефект. Ця теза виражена словами Наталії Нагорної: «Написання книжки про війну це як ампутація. Ти видаляєш з себе великий шматок себе».

Наприкінці дискусії були зроблені висновки про те, що література, пов’язана з воєнною тематикою мусить бути різною: комікси, художня література, документалістика, а також не варто забувати про кінематограф. Попри наявність достатньої кількості робіт, досі актуальною залишається проблема популяризації, реклами та донесення її до читача.

Дивіться подію онлайн:

27 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.

Авторка матеріалу: Ірина Хомко