Мода як спосіб спілкування: про що може розповісти наш одяг та аксесуари
18 вересня на 27 BookForum відбулось обговорення «Вишивані маски: як нас визначають писані і неписані дрес-коди?». Модераторка : Лариса Денисенко, а респондентами стали: Марта Госовська, Майя Тульчинська та Зоя Звиняцьківська.
– Наскільки важливий для самоідифікації, на ваш погляд є зовнішній вигляд? Якщо пройтись світовою історією, коли це стало визначальним?
Зоя: «Як на мене, це досить маніпулятивне питання. Воно доволі схоже на те чи потрібно людині повітря. Я вважаю, що не існує ситуації, окрім загрози життю, коли б людині її зовнішній вигляд був неважливим. Ми всі колективні істоти і нам важливо справити хороше враження на інших».
Майя: «Повністю погоджуюсь. Наш вигляд завжди показує, хто ми є насправді. От, наприклад, у 17-18 століття не було ніяких запрошень на світські зустрічі. Достатньо просто прийти одягненим належним чином й тебе всі ідентифікували як свого. З часом нічого не змінилось. І зараз ті, хто одягнені відповідно якихось вимог можуть потрапити на особливі події.»
Марта: «Безумовно, але слід уточнити, що з часом коди змінюються. Наприклад, класичні білі сорочки в різні епохи набували кардинально протилежних смислових навантажень. Щоб розуміти всі ці символи треба бути у сфері моди й добре в цьому розбиратись. Та все ж важливо думати чи правильно нас зрозуміли, чи підібрали ми потрібний ключик».
– Коли безпека втручалась в те, що ми одягаємо, або навпаки чого маємо позбутись? Які були періоди й, що впливали на стан людини?
Майя: «Найяскравіший приклад, на мій погляд, епідемія іспанки минулого століття. Панянки не просто одягали маски, а використовували їх в ролі вуалі, прикріплювали до капелюха. Було багато різноманітних цікавих варіантів.»
Зоя: «Таких випадків багато. Найцікавіший, на мій погляд, коли в часи Великої французької революції, аристократи, які не могли кудись втекти від майбутньої страти продовжували збиратись на заходи. А на шиї вони всі мали червоні чокери – символ гільйотини. Також яскравий приклад прояву такої перемоги краси над обставинами є Марія Стюарт. На свою страту вона одягнула червону сукню, щоб і після смерті виглядати елегантно та охайно.»
Марта: «Якщо вже згадувати Французьку революцію, то певні незвичайні деталі були і по ту сторону від аристократії. Наприклад, трьох кольорова кокарда, яку революціонери, прикріплювали до свого одягу, щоб інші могли їх сприйняти за своїх. Це була дуже символічна і змістова ознака.
– Нещодавно мій друг подарував мені маску із написом «Будь позитивна». І я замислилась, чи можливість виходу якоїсь лінії моди присвяченої саме маскам?
Зоя: «Кожна культура розкладається на певні прошарки. Люди тим, що одягають показують до якого саме вони належать. Маска не виняток з цього правила. Престижні доми моди поки, що не випускають маски, але можливо все попереду. Правда не знаю чи будуть такі аксесуари захищати наше здоров’я. Та кого, це цікавить, коли йдеться про моду».
Майя: «Мода завжди передбачила майбутнє. Ще декілька років тому на подіумі китайські дизайнери дивували вишуканими масками. Зараз їхній приклад наслідує Європа та Америка. Подивимось, що буде в майбутньому».
Марта: «Ще на початку 90-х Александр Макквін випустив колекцію масок у його стилі. Тоді це було не на часі, а зараз дуже актуально. З часом думаю маски перетворюються на певний символ, або стають звичними як підбори».
– Як ви відчували себе в часи суворої самоізоляції? Бо особисто я не хотіла навіть жодних аксесуарів одягати, постійно набридала ця маска.
Марта: «У мене було навпаки. Я із задоволенням зав’язувала хустки, малювала червоні губи під маску і т.д. Чомусь мені здавалось, що потім не буде коли, а може просто не вистачало арт-простору».
Майя: «На початку було важко купити маски. Багато моїх знайомих дизайнерів швидко перекваліфікувались із суконь на засоби захисту. У них я і придбала собі маски. Як тоді, так і зараз ношу їх, хоч не знаю краще чи гірше вони захищають від зараження».
Зоя: «Коли карантин тільки почався, маска була ознакою певної належності до групи відповідальних людей. Тому я спокійно її одягала, щоб також бути їх частиною. До того ж я знаю таких людей які завжди відчували якийсь дискомфорт без неї до початку пандемії. Думаю в певних прошарках, вона залишиться ще на довго у використанні».
– Чи має професія впливати на те, що ми одягаємо?
Зоя: «Звісно! Я не знаю чи є взагалі є щось що не впливає на зовнішній вигляд. Мені дуже шкода, що нема в школі немає принаймні факультативу моди, де дітям би це пояснювали. У 21 столітті ми маємо 2 сторони нашого щоденного образу. Перший – наш вияв власної особистості, а другий – певні маркери, які нас мають показувати, нашу належність до якоїсь групи. Мені, здається, що мода десь посередині між ними».
Майя: «Є професії безпосередньо пов’язані з формою: поліція, лікарі і т.д. Це не випадково, одяг гучний сигнал, невербальна мова, якою говоримо, ким ми є».
Марта: «На мій погляд, зараз все трохи змінилось. Бо сидячи на якійсь конференції в Zoom, у всіх верхня частина одягу була відповідна, ну а внизу це все було більш домашнє. Це викликає якесь роздвоєння».
– До речі, як ви призвичаїлись до роботи онлайн? Бо в мене справді, верхня частина одягу була діловою, а внизу якась піжама.
Зоя: «Я рідко вдягаюсь формально, хоч займаюсь модою, але не є її жертвою. Одягалася вільно, більше мене хвилювало, що інші бачать мою квартиру. Важко когось впускати в особистий простір».
– Продовжуючи те, що сказала Зоя, чи впливає мода на ваш стиль?
Марта: «Навчаючись у Лондонському інституті моди, я все ж зрозуміла, що мода мене цікавить більше як структура. Мені подобається спостерігати за людьми в метро, бачити і знати до прикладу італійця. Я почала звертати увагу не на речі, а на коди».
Майя: «Мода для мене певний протест. Я хочу показати, що вона не тільки для худих, високих моделей. Я теж ніколи не була жертвою, завжди дотримувалась якихось меж».
– Наскільки наше суспільство тяжіє до ідеалізації моди?
Майя: «Мода може бути різною і не всім зрозумілою. Більшість людей прагнуть тільки того, що їм зрозуміло, а інше нещадно критикують».
Зоя: «Мода – не простір толерантності, це дуже жорстока ієрархічно орган. Вона абсолютно безжалісна, як реслінг. Тут є певна система і знаки. Для більшості, я думаю важлива тільки самопрезентація».
Марта: «На одній з лекцій я почула, що мода це шкільний клас. В ньому є булінг, зірки, відмінники та вчителі. Кожний має займати свою роль».
– Чи є свобода бути собою в моді?
Марта: «Так, наприклад, англійська королева, яка тримає власну лінію вже багато років. Посилаючись на мої минулі слова, просто треба зайняти своє місце в класі».
Майя: «Звісно, мода – мова, якою ми можемо розповісти про себе. Головне спілкуватись нею грамотно».
Зоя: «Думаю, є. Головне бути в мирі з собою: розуміти, ким ти є і бути цим задоволеним».
Дивіться подію онлайн:
27 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.
Авторка матеріалу: Яковин Христина