Ресурси навколо нас: письменницькі інсайти ДіБіСі П’єра
ДіБіСі П'єр, справжнє ім’я якого Пітер Воррен Фінлей, — британський письменник. У 2004 році він написав свій перший роман «Vernon God Little», за який і отримав Букерівську премію.
«Його історія життя також заслуговує на роман, проте П'єр вирішив писати романи про інших людей, інші історії, можливо, опираючись на власний досвід також» , — розпочала розмову українська письменниця та перекладачка Гаська Шиян.
Письменниця познайомилась з ДіБіСі у 2010 в Единбурзі на літературному фестивалі, коли П'єр презентував свій новий роман «Lights Out in Wonderland». Гаська Шиян так захопилась книгою, що вирішила зробити її переклад рідною мовою. Видання роману «Світло згасло в Країні Див» стало справжнім художнім проєктом, який об'єднав також художників і музикантів навколо себе.
Ще одним учасником розмови став Роман Малиновський — автор, засновник видавництва «Цивілізація». співзасновник та головний редактор видавництва «Вавилонська бібліотека», у якому минулоріч вийшов український переклад роману ДіБіСі «Breakfast with the Borgias».
Ключовою темою дискусії стали ресурси навколо нас: звідки ми черпаємо їх в сучасному світі, де ми віднаходимо те, що допомагає нам жити, виживати та працювати далі.
Час як ресурс та вимір
Перше питання стосувалося часу як одного з головних ресурсів. Вісім років тому ДіБіСі відвідав Україну. Гаська Шиян поцікавилась, як письменник відчуває цей інтервал часу: враження, що це відбувалось давно чи ніби вчора?
ДіБіСі: «Час — дуже дивна річ і мої ідеї нещодавно досить серйозно змінилися. Очевидно, наше відчуття часу змінюється з тим, чим довше ми живемо: зараз мені здається, що це було давно, але також це було вчора. Знаєте, я починаю погоджуватись з тим, шо ми живемо в мультивсесвіті».
Роман Малиновський погодився з ДіБіСі, адже, озираючись назад, чоловік відчував цей проміжок не як вісім років тому, а всього лише як кілька тижнів. Видавець пожартував, що в дитинстві мріяв про те, щоб в добі було 36 годин.
«Зараз я думаю, шо у нас є достатньо часу, ба навіть більше ніж нам потрібно», — наголосив Роман Малиновський.
Як сучасній людині боротись з вигоранням?
Далі учасники бесіди з’ясовували, як допомогти собі уникнути «вигорання» через постійне перебування перед екраном, зокрема в час пандемії та які є інструменти боротьби з цим явищем.
ДіБіСі: «Моя відповідь — це природа. Я люблю технології, вони класні, але моя з ними проблема полягає в тому, що, по суті, це згвалтування, яке відбувається на тлі, адже дані нам не належать. Інформацію викрадають великі технологічні компанії, а наші дані, нашу поведінку повинні залишити нам...У будь-чому іншому краще вийти на вулицю, подивитися на дерево, просто посидіти надворі».
«Так, безумовно. Я мрію, що колись житиму в заміському будинку», — поділився Роман Малиновський.
Гаська Шиян: «Взяла собі за правило, що я не беру свій комп’ютер, а тепер і телефон, до спальні, аби не виникало спокуси поскролити стрічку».
ДіБіСі: песиміст чи оптиміст?
«Моя позиція: я оптиміст, сповнений життя і я вірю у магію людського духу. Якщо поглянути на історію людства, людина завжди знаходиться у вічному стані мінікризи або великої кризи — і це цілком нормально. Це те, як подобається нам жити. Ми постійно намагаємось вирішувати проблеми і віримо на всі 100%, що проблема вирішиться, але так ніколи не трапляється», — висловився ДіБіСі.
Письменник переконаний, що нинішнє покоління готове до всього: «Ми все більше повертаємось до дитячого стану, коли світ був чорно-білим. Я вірю, що ми можемо бути магічними та зарадити деяким поганим ситуаціям. Але зараз у нас занадто багато серйозних ситуації водночас».
Основні помилки сучасного світу: як інструменти залишаються людству аби проіснувати, як вид
У ДіБіСі П’єра борються дві протилежності: одна переконана, що ймовірність занепаду в суспільстві тільки зростатиме, тоді як інша (магічна) вірить, що існує другий шанс.
«Ми витратили багато років, стаючи безвідповідальними з тих чи інших причин, і раптом зараз ми усвідомлюємо, що за останніх 200 років капіталізму та індустріалізації було використано багато світових природних ресурсів. Наше суспільство зіпсувалось: ми стали менш толерантними, менш терпимими як особистості одне до одного, і нинішні технології дозволяють нам залишатись на відстані одне від одного, адже тоді не має потреби вирішувати конфлікти. Це означає, що ми збиваємось в племена. Для соціальних медіа дуже вигідно, коли між різними групами суспільства виникає конфлікт», — розповів ДіБіСі.
Як виглядатиме наше майбутнє?
П’єр: «Як далеко в майбутнє зазирнути? Не знаю, ми живемо у світі, де дуже багато ядерної зброї, і крім проблем зі зміною клімату, крім проблем кризи демократій та кризи світової політики, все ще залишається чимало ядерної загрози… і Україна добре про це знає, бо колись вона володіла величезною складовою радянського ядерного арсеналу проти Європи.
Письменник не знає, чи зможемо ми вберегтися від нещасного випадку чи помилки. У світі простежується тенденція, коли потужні країни відмовляються від демократичного процесу, проголошують себе «президентами» життя, зачиняють двері, контролюють мову і тим самим «налаштовують на новій ері, яка не буде вільною».
Література як ресурс для читача
Для британського письменника, література – це те, що відбувається на тлі життя, тому важливо не піддавати цензурі цю сферу.
«Важливо, щоб була цензура на телебаченні, у кіно, у музиці, певною мірою. Просто ми бачимо це випадково і треба за цим пильнувати. А читати книжку – це праця, яку потрібно здійснювати приватно та в тиші. Книга — це тло життя, де розповідаться про речі більш дивні та незвичні. Дуже важливо, щоб на них не впливали гроші та політика», — наголошує ДіБіСі.
Також письменник вважає, що меми є різновидом нової літератури, адже допомагають людям знаходити точки дотику у певній ситуації.
Роман Малиновський: «Для мене література — один з найважливіших ресурсів. Все те, що я роблю у своєму видавництві, — це передусім тому, що я читач і потребую цієї літератури. Переклад — найкращий спосіб отримати всі світові знання. Література — це те, що зробило мене особистістю і для мене це ресурс, безумовно».
Де шукати ресурси письменникам?
Наостанок, учасники дискусії вирішили проговорити, що для письменника є письмо: витрата ресурсів чи наповнення енергією. Де взяти ресурси авторам?
«Я думаю, що письмо більше живить нас, ніж забирає енергії. Спостереження за життям — це наш ресурс. Життя — наш ресурс. Нові досвіди, ризики, мандрівки в нові місця за враженнями допомагають оновити свій погляд», — поділився ДіБіСі П’єр.
Гаська Шиян розповіла, що часто пише, коли з’являється втома від психічної чи фізичної роботи. Тоді це допомагає абстрагуватися від буденних речей.
«Ти зупиняєшся, сповільняєшся — і тоді прекрасно пишеться», — розповіла письменниця.
Роман Малиновський підсумував дискусію своїми словами про те, що «ресурс письма — це вогонь в душі. голові та серці, тому потрібно писати саме тоді, коли є історія, яку необхідно розказати іншим».
Дивіться подію онлайн:
27 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.
Авторка матеріалу: Ірина Оліщук