Хто ми є: як геологія здатна пояснити нас як вид

Нещодавно українські медіа облетіла новина, що Велика рифтова долина, сформована мільйони років тому на кордоні Аравійської та Африканської тектонічних плит, зараз проявляє ознаки нестабільності. Зокрема, у Кенії утворилася тріщина довжиною у кілька кілометрів, глибиною 15 метрів та шириною 6 метрів. І цей розлом продовжує зростати. У чому унікальність цієї зони саме з геологічної точки зору? Не кожен день на нашій планеті можливо знайти подібні тектонічно активні ділянки, а на суходолі Землі зараз взагалі немає розломів такого ж масштабу.

Але як тектонічні плити пов’язані з еволюціонуванням людини? У своїй книжці «Як Земля сформувала історію людства» Льюїс Дартнелл назвав Рифтову долину основною причиною, чому взагалі мавпи злізли з дерев та еволюціонували у Homo Sapiens.

Леонід Горобець уточнює, що на сьогодні немає однозначної відповіді на питання, чому наші предки стали на землю. Однією з причин може бути кліматична. Спершу мавпи жили серед дерев. Зникнення ж лісів посприяло тому, що деякі групи ссавців почали активніше опановувати відкритий простір, де їхня двоногість стала в нагоді. Разом з цим, на відміну від бабуїнів та павіанів, вони вибрали більш демократичний лад популяції з налагодженою комунікацією. Також ще з II половини XX ст. існує гіпотеза, що зони розломів мають підвищений радіоактивний фон, який впливає на мутагенез і прискорює еволюцію. Ця теорія має у собі логічне підґрунтя, але її практично неможливо зафіксувати у палеонтологічному літописі – ми не знаємо як вплинула радіоактивність на швидкість еволюції тих чи інших видів.

Homo erectus, наші видові попередники, існували понад 10 млн років, а от Homo sapiens анатомічно існують лише десяту частину цього часу і насправді невідомо, чи проіснуємо ми ще 10 тисяч років. За цей дуже маленький відрізок ми як вид вже встигли багато чого наробити.

Які є теоретичні пояснення нашого швидкого розвитку?

Зараз популярна ідея того, що ми такий же вид, як і всі інші. Це твердження правильне лише з точки зору анатомії, біохімії, фізіології, але не екології. Ми унікальні, тому що жоден інший вид на планеті не має такого впливу на біосферу. Це не привід пишатися, а лише констатація факту. Чому ж так, пояснюють лише певні наукоподібні припущення. Зокрема наш вид вирізняється наявністю культури і специфічним ставленням до смерті: з одного боку ми знаємо, що помремо, але з іншого – є відчуття, що ми безсмертні. Це й спричинює постійне бажання створювати все нові і нові речі, чого не бачимо в інших тварин.  

На думку Євгенії Солдатенко, не варто порівнювати досягнення Homo erectus з досягненнями Homo sapiens, адже виклики, які стоять зараз перед нами і ті, які стояли перед видом-попередником, зовсім не можуть бути зіставлені між собою. Те, що Homo erectus навчилися приборкувати вогонь і користуватися ним, варті не одного великого наукового відкриття нашого часу.

У своїй книзі Льюїс Дартнелл прив’язує всю нашу еволюцію, зокрема великі історичні події, до тектоніки плит. Наприклад, він зазначає що Гімалаї визначили процес відкриття Індії та, як наслідок, започаткування глобалізації. Це пояснюється тим, що Гімалаї забезпечують умови для потужного мусонного ефекту з його напрямком вітру. Завдяки цьому європейські кораблі взагалі змогли допливти через Індійський океан до нової землі.

Чи є ще такі випадки в історії Землі, коли тектоніка, опосередковано чи ні, впливала на сучасну історію?

Кожне зрушення тектонічних плит викарбувалося у політичних, культурних процесах та, звісно, у розповсюдженні людства. Приміром, процес міграції перших людей від Євразії до Америки стався завдяки осушенню території Берингової протоки. Зміни рівня води, чергування льодовикових і міжльодовикових періодів часто були ключовими для людства. Якби Африка і Південна Америка досі знаходились разом, відірвані від Північної Америки і Європи, то по всій планеті, від Антарктиди і до Гренландії, був би субтропічний клімат. Не було б зникнення субтропічних лісів і примати так і залишилися б на деревах, відповідно ми зараз не читали і не розмовляли б. Також згадуємо класичний приклад Нормана Девіса про обриси Європи: велика кількість півостровів сприяє полегшенню контактів, комунікації і розвитку мореплавства.

Читаючи книжку Льюїса Дартнелла, ми маємо розуміти, що тектоніку не можна вважати основним фактором розвитку людства, є й інші чинники: історичні, геополітичні, політичні. Навіть якщо ми візьмемо до розгляду лише геологію, то в ній також є багато інших підпунктів: вулканічна активність, процеси вивітрювання та ерозії, створення ландшафтів геоморфології.

На думку Леоніда Горобця, найслабшим місцем у книзі Льюїса Дартнелла є історичні огріхи. Певні факти переплутуються, наприклад, він хибно називає Спарту колоніальною державою, межу між православ’ям і католицизмом проводить по лінії Дунаю. Але загалом такі неточності не затьмарюють аргументовану позицію автора. Дартнелл виводить знання науки про Землю у цілісний комплекс і провокує до самостійного віднаходження відповідей на питання, які безперечно виникнуть у процесі читання книги.

Дивіться подію онлайн:

27 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.

Авторка матеріалу: Мар'яна Мельниченко