Істотність різниці: про що варто говорити нині в українському дискурсі
Дискусія філософської програми «Істотність різниці» відбулася 19 вересня в межах головного культурного фестивалю країни. Партнерами заходу стали Клуб творчої філософії, Kooperativ, Fedoriv Group та Ковчег.
Куратор тематичного кластеру «Філософія» Олександр Комаров представив усіх учасників дискусії. Серед них: Владислав Троїцький — театральний режисер, засновник фестивалю «ГОГОЛЬфест», філософ Вахтанг Кебуладзе, засновник видавництва «Наш формат» Владислав Крюченко, правник-конституціоналіст Геннадій Друзенко та історик Ярослав Грицак.
«Що, на вашу думку, робить сбьогодні українців самобутніми, що робить їх своєрідними? За рахунок чого ми можемо зберігати, створювати ту ідентичність, яка веде нас до самозбереження і успіху?», — поцікавився в учасників дискусії куратор програми Олександр Комаров.
Владислав Троїцький переконаний, що ні в кого немає вичерпної відповіді на це запитання. На його думку, дуже важко сказати, що ж об’єднує людей, які мешкають у Харкові, Львові, Івано-Франківську, Маріуполі, Одесі, окрім території, кордонів, які були по-різному нарізані протягом історії.
«Тому казати, територія, мова...У Харкові так вважати не будуть. Віра — точно ні. Культура? Культурою в країні за наші 30 років незалежності системно ніхто не займався, і культура, державна особливо, — це реакціонне постсовкове чудовище в своїй більшості. Тому вона не може ідентифікувати нас як націю», — вважає театральний режисер.
Філософ Вахтанг Кебуладзе переконаний, що український народ, як жоден інший, пережив багато етапів, в яких показав свою самобутність та ідентичність. Чоловік вважає досвід двох Майданів фантастичним соціально-політичним досвідом, досвідом солідарності, який був конче потрібний людям з радянським минулим. Цей досвід українці можуть транслювати через мистецькі практики, через літературу, інтелектуальні практики.
Але ще одна річ, яка об’єднує громадян — досвід зациклення на негативних подіях в історії рідного народу.
Вахтанг Кебуладзе: «Що нас об'єднує і я не хотів, щоб нас це об'єднувало, - те, що ми дуже любимо бідкатися. Ми не визнаємо власні перемоги, забуваємо про них дуже швидко. Зате пам'ятаємо наші рани і поразки».
П’ять років тому, доля іншого спікера Геннадія Друзенка була дуже тісно пов'язана з добровольчою діяльністю медиків-волонтерів на фронті. Разом з друзями чоловік створив Перший добровольчий мобільний шпиталь в зоні проведення АТО/ООС.
Одним із головних завдань шпиталю було перевезення лікарів у зону бойових дій. Що найбільше здивувало Геннадія, так це те, що лікарі зі заходу України швидко знаходили спільну мову з жителями сходу:
«Що мене вразило на сході, коли ми привозили лікарів з західної України, Галичини чи Франківщини, тобто з таких регіонів, де їхні діди воювали на стороні УПА, в український Донбас, Авдіївку, Попасне — наскільки швидко люди знаходили спільну мову, хоча там був розкол не тільки мовний», — ділиться правник.
Інша мова, інша віра, загалом історичний наратив. Вся ця роками створена розділеність, зовнішня оболонка швидко спадала. Виявлялось, шо проблеми у людей спільні.
Геннадій Друзенко: «Українці глибоко нещасна нація незалежно від мови, віри, культури. Бо лікар отримував ганебно низьку зарплату, що в Попасній, що в Тисовці. Дороги були швидше напрямами, ніж дорогами і в Франківську, і в Донецьку».
З приводу ідентичності ще один член дискусії, засновник видавництва «Наш формат» Владислав Крюченко вважає, що популяцію, яка мешкає на цій території, крім ззовні наведених кордонів, нічого не об’єднує. Проблема в тому, що великий відсоток українців не сповідують ніякої національної ідентичності, не мають цінностей та розуміння.
«Те, що об'єднує більшість населення України, — це соціальний рагулізм, безвідповідальність та небажання бути громадянами», — зазначає Владислав Крюченко.
На думку експерта, задача держави нині — сформувати політичну націю на спільному розумінні історії, спільній любові до мови та традиційної культури.
Вадислав Крюченко : «Україна не має об'єктності, і без політичної нації, яка буде знати, для чого вона існує, для кого ця держава, нічого не відбудеться. Рано чи пізно росіяни, румуни, угорці чи хтось інший заберуть те, що їм треба».
Історик Ярослав Грицак, наголосив, що не знає жодної нації, яка була б сформована до кінця, «бо нація — це є процес».
«Для мене Україна — величезний проєкт, величезна обіцянка майбутнього, яка, на жаль, досі ще не виконана, але я думаю, шо ми досить близько до цього підійшли...», — вважає історик.
На думку історика, українському суспільству необхідно перезавантажити наші дискурси, припинити говорити про нашу ідентичність, як таку, адже «хвороби у нас інші».
Ярослав Грицак: «У нас є ідея проекту розвитку, який орієнтується на Європу. Які є орієнтири? Є гідність, є цивілізаційність, самобутність, незважаючи на те, що ми констатуємо тут певну суперечність. Вивести орієнтири з буденної позиції простого життя, виділити критерії і на них сформувати політичну націю, інакше — успіху не буде. Культура — це не все. Ми говоримо про економіку, про те що, у нас є історична травма, яку ми маємо долати, аби бути об'єднаною спільнотою.»
Модератор заходу Олександр Комаров нагадав, що назва «Істотність різниці» цієї дискусії апелює до певного прецеденту, до конкретної фрази, яка звучить, як «какая разніца» і тут можна говорити про засоби, атрибути, якими послуговується народ, аби вибудовувати власне майбутнє, власну мету і власний успіх.
«Чи істотна різниця? Чи можемо ми вибудовувати нашу мрію? Чи можемо ми сподіватися різними мовами? Чи ми все ж таки маємо створювати більш-менш фіксований культурний каркас?», — звернувся до експертів Олександр Комаров.
Владислав Троїцький вбачає головну проблему українців у «риб'ячій пам'яті». Співвітчизники забувають митців, які відійшли до вічности або й гірше — не знають тих, хто працює в один час з ними. У нашій державі немає проєктів, які б формували культурний «каркас» генерації.
«Об'єктивно у нас немає жодного культурного медіа, яке було б зрозумілим, культурним і модним. Просто немає... Освітніх культурних проєктів немає. І замість того, щоб говорити, боротись з кимось, давайте створимо хоч один нормальний портал, в якому все буде вичерпно подано», — каже театральний режисер.
На питання, чому люди не читають сучасну українську літературу або не слідкують за проєктом «Ukraïner», а дивляться російськомовний «95 квартал» філософ Вахтанг Кебуладзе відповів: «Тому що, декомунізації не відбулося».
Вахтанг Кебуладзе: «Чим вирізняються всі громадяни України? Тим що, всі ми білінгви, ми всі пасивно володіємо бодай двома мовами. Ми говоримо вільно однією, або кількома, але завжди розуміємо і російську, і українську. Тому нас українська мова не роз'єднує. Але роз'єднує російська мова, адже це елемент зовнішнього впливу».
На думку філософа, для політичної нації мова має значення, вона є важливим інструментом самоідентифікації.
Правознавець Геннадій Друзенко переконаний, що українці нічим не змогли заповнити вакуум, який залишився після «совка».
Геннадій Друзенко каже: «На жаль, ми не створили жодної привабливої ініціативи. Тут дихається вільніше (ред. — йдеться про часи незалежності). Але дихати вільніше — це стартова позиція. Вона дає можливість, але не зобов'язує».
Експерт наголошує: як тільки український світ стане привабливим, комфортним, конкурентоспроможним, ми одразу перейдемо в наступальну позицію щодо «русского міра».
Щодо питання двомовності у державі засновник видавництва «Наш формат» Владислав Кириченко має чітку позицію: «Якщо більша частина населення буде жити в російській парадигмі: діти будуть слухати російський реп, читати російськомовні книжки, то ця держава не має шансів на існування. Релігія нас не об'єднає, історія в нас дуже різна. Я вважаю, що тільки мова та культура, в тому числі сучасна, можуть об'єднати цю націю і дати їй шанс на виживання».
На погляд науковця, доктора історичних наук Ярослава Грицака, комунікація — одна з найважливіших речей, яка показує силу держави.
«Простий приклад: чому у всьому світі слухають «Голос Америки», будь-яку іншу передачу чи американськи реп? Чому по всьому світі ніхто не може слухати українського радіо? Тому що американці мають могутніший «трансформатор». І поки ми цього «трансформатора» не виробимо, ми будемо залишатися на раціо меншості», — говорить науковець.
Суть європейського проєкту базується на трьох цінностях: нація, демократія, ринок. Українці мають націю, мають демократію, але не мають ринку, — цього третього виключного елементу, який дуже важливий для становлення держави. Історик вбачає проблему в нестачі модернізації.
«На жаль, український дискурс далі залишається досить амодернізаційним. Ми зараз думаємо про речі, які були важливі в 19 столітті, можливо 20-му: про мову, про колоніальний статус, про незалежність. Варто починати говорити про щось інше, про незалежні суди, про економіку...», — ділиться думками Ярослав Грицак.
Після завершення дискусії, модератор кластеру Олександр Комаров порадив глядачам прочитати книгу Бенедикта Андерсона «Уявні спільноти».
Дивіться подію онлайн:
27 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.
Авторка матеріалу: Ірина Оліщук